Доброго ранку!
Пропонуємо переглянути 9 фраз, які дуже часто
використовують батьки та які можуть зашкодити швидкій і безболісній адаптації
дитини до дитсадка. Дізнайтесь,
які фрази слід забути, якщо ваша дитина збирається в садочок.
·
Вчись
їсти самостійно, бо в садочку ніхто кормити тебе не буде! — таким способом ми формуємо
негативну установку дитини на садочок. Краще скажіть: “Ти вже можеш їсти сам,
ти вже такий дорослий! Мені так подобається дивитися, як ти самостійно їси!
·
Ану
поділись іграшкою — в садочку доведеться ділитися! Там всі іграшки спільні! — для дитини це не аргумент, а
для того, щоб малюк зміг взаємодіяти з іншими дітками, йому потрібно цьому
навчитися. Краще скажіть: “Дивись, як хлопчик хоче твою іграшку, давай дамо
йому трішки погратися, він пограється і поверне!”
·
Не
плач, бо віддам в дитячий садок! — так ми залякуємо дитину, формуємо враження, що в
садку погано і там можуть скривдити.
·
Заспокойся,
бо заведу в дитсадок і там залишу! — знову ж таки, лякаємо дитину ще й тим, що мама
може хотіти позбутися її, а значить не любить…
·
Там
не страшно! Не бійся! Вихователька не буде тебе ображати! — “не” дитиною не сприймається.
Дитина чує: “Потрібно боятися, в садку страшно, а вихователька може скривдити”
·
Я
буду з тобою в групі сидіти! (якщо насправді ви не збираєтесь цього робити) — це обман. Обманюючи малюка ми
самі собі копаємо яму, оскільки з часом він перестане нам довіряти, почне
обманювати сам. Тому, якщо ви пообіцяли залишитися з дитиною — залишіться, і не
йдіть поки малюк на це не погодиться.
·
Я
тобі куплю …, якщо ти підеш в садочок! — малюк звикне до того, що кожен раз мама щось
купує і з часом почне маніпулювати і вимагати щораз більше і більше.
·
Будь-який
негатив про вихователів, помічників вихователя дитини, садочок загалом, навіть
просто інтонація (в присутності дитини) — малюк складає враження про вихователів з ваших
слів. Якщо ви негативно відзиваєтеся — значить вихователі погані, тому з ними
залишатися небезпечно.
·
Не
плач! Дивися, інші діти не плачуть! А ти… — не варто порівнювати дитину з іншими. Ніколи. Ні
за яких обставин! Краще скажіть: “Тобі сумно / гірко, що доводиться залишатись
без мами. я теж сумуватиму за тобою!”
Джерело інформації: http://bilochka31.org.ua/frazi-yaki-ne-mozhna-govoriti-ditini-yaku-viddayut-v-ditsadok-2/
Вітаємо! Пропонуємо переглянути поради
«Як допомогти дитині впоратися з тривогою».
Доброго
ранку! Раді Вас вітати!
Сьогодні поговоримо про процес адаптації дитини до дитячого садочка
Настає той час в житті кожної дитини, коли вона
переступає поріг дитячого садка. Адже, відповідно до ст..4 Закону України «Про
дошкільну освіту», дошкільна освіта є обов’язково. Складовою безперервної
освіти в Україні.
Адаптація –
це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза
сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками.
Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що
відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному.
Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння
відповідними формами спілкування й діяльності.
Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок?
Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими,
інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм,
небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків,
голосно плачуть.
Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму
вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак
основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.
Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка
проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15
днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1
місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її
неготовність до виходу із сім’ї.
Виокремлюють такі ступені адаптації:
· Легкий – поведінка дитини нормалізується
(протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;
· Середній (протягом 15 – 30 днів) –
дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;
· Важкий (триває від 2 місяців і більше) –
патологічна адаптація.
Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за
характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації
легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків
із ними доброзичливе.
Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і
важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю,
вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей
навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш
самостійні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З
боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні
звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового
оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не
сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи
навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх,
недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит
погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює
звикання до нового оточення й до нових вимог.
Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:
· Давати позитивні настановлення, підтримувати
бажання дитини йти в садок;
· Дитина має відчувати повне розуміння між
батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;
· У перші дні – короткочасне перебування у групі
– 1-2 години;
· Наблизити домашній режим до садкового;
· Утримуватися від шумних масових вистав, або
зменшити емоційне навантаження;
· Навчати навичок самообслуговування (одягання,
умивання, складання іграшок).
Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини
до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна
поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації
батькам:
· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;
· Не залишати дитину на цілий день у групі;
· Гуляти на майданчику після відвідування садка;
· Давати із собою улюблені іграшки;
· Повідомляти вихователя про особливі звички
дитини;
· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його
вдома;
· Зустрічати дитину з посмішкою;
· Розповідати якомога більше позитивного про
садок;
· Підтримувати самостійність дитини вдома.
Джерело інформації – Ясінська Х. Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ// Психолог дошкілля. – №4(21) http://bilochka31.org.ua/frazi-yaki-ne-mozhna-govoriti-ditini-yaku-viddayut-v-ditsadok-2/
Старша група "Золота рибка"
На сучасному етапі проблема здоров’я людини постає як одна з найбільш гострих і потребує серйозного ставлення до її вирішення з залученням різних організаційних структур нашої країни. Важливу роль у збереженні здоров’я, здорового способу життя, культури здоров’я належить закладам освіти всіх рівнів, починаючи з дошкільного і закінчуючи вищими. Особливого значення це положення набуває в системі виховання дітей дошкільного віку, оскільки останнім часом в Україні виявлено несприятливу тенденцію щодо погіршення стану їхнього здоров’я.
Усі ми хочемо бачити дитину здоровою, розумною, успішною. Але, на жаль, статистика стану здоров’я дошкільників сьогодні є досить невтішною. За даними Міністерства охорони здоров’я України 90% усіх дітей мають відхилення в загальному стані здоров’я. Із них 30% мають по два та більше захворювань.
Тож актуальною проблемою сьогодення є збереження здоров’я дітей та формування здорового способу життя як цінності. Зокрема, у Базовому компоненті дошкільної освіти, у змісті освітньої лінії «Особистість дитини» йдеться про необхідність формування у дитини усвідомленого ставлення до здоров’я як до цінності, його значення для повноцінної життєдіяльності, необхідність оволодіння елементарними знаннями про основні чинники збереження здоров’я [1, с.10-12].
Отже, основи здоров’я закладаються в період раннього та дошкільного дитинства.
В умовах реформування дошкільної освіти одним із основних завдань є виховання гармонійно розвинутої, довершеної, здорової особистості, здатної у повній мірі реалізувати свої фізичні, інтелектуальні, моральні та духовні можливості.
Вивченню питань формування уявлень у дітей дошкільного віку про здоровий спосіб життя присвячені дослідження А.А. Бодалєва, А.Л. Венгера, В.Д. Давидова, М.І. Лісіна, В.А. Сластьоніна, Є.О. Смирнової. Аналіз робіт В.А. Деркунської, С.А. Козлової, О.А. Князевої, І.М. Новікової та інших показує, що вже в дошкільному віці у дитини з’являється стійкий інтерес до свого здоров’я, дбайливе ставлення до свого організму .
Ученими доведено, що всі складові здоров’я людини – фізична, психічна, духовна і соціальна – пов’язані між собою, а їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини як цілісного складного феномена [2, с. 31-34].
Батьків і педагогів сьогодні надзвичайно турбує питання щодо допомоги малюкам бути здоровими, сильними, витривалими. Головне завдання дорослих полягає в тому, щоб сформувати в малих українців свідоме ставлення до власного здоров’я.
Ставлення дитини до свого здоров’я є фундаментом, на якому можна буде вибудувати потребу в здоровому способі життя. Ця потреба зароджується і розвивається в процесі усвідомлення дитиною себе як людини і особистості. Ставлення дитини до здоров’я безпосередньо залежить від сформованості в неї свідомості цього поняття. Основи здорового способу життя у дітей дошкільного віку визначаються наявністю знань і уявлень про елементи цього поняття (дотримання режиму, гігієнічних процедур, рухової активності), і вмінням реалізовувати їх у поведінці і діяльності доступними для дитини способами (чистити зуби, мити руки, робити зарядку).
З огляду на це одним із пріоритетних напрямів роботи нашого закладу дошкільної освіти є збереження і зміцнення здоров’я, формування здорового способу життя дошкільнят, активної життєвої позиції щодо власного життя та власної безпеки.
Одним із головних завдань є створення оптимальних умов для розуміння дітьми переваг здорового способу життя, заохочування до здобуття знань, умінь і навичок збереження здоров’я; стимулювання до самостійного й усвідомленого вибору життєвої позиції; швидке й ефективне поширення знань про здоров’я.
Тому, я вважаю, що саме старший дошкільний вік є найоптимальнішим для свідомого набуття знань, умінь і навичок, засвоєння практичного досвіду.
Формувати основи здорового способу життя у дошкільників можна за допомогою різних засобів навчання, однак, на моє переконання, достатньо ефективними є ігрові технології. Цей вибір зумовлюється кількома чинниками, а саме тому, що ігрова діяльність є:
- провідним видом діяльності в дошкільному дитинстві;
- активною формою пізнання світу;
- способом залучення дитини в соціальні відносини;
- ефективним розвивальним середовищем;
- первинною спробою втілити в життя те, чому навчилася дитина.
У старшому дошкільному віці гра залишається провідним видом діяльності дітей, вирішальним чинником розвитку, сферою, де дитина може проявити ініціативу й активність [3, с.4]. Тому, на мій погляд, формування в дитини старшого дошкільного віку основ здорового способу життя повинно відбуватися з опорою на провідний вид дитячої діяльності, яким є гра.
Гра являє собою сукупність методів впливу на дитину, викликаючи в неї позитивні переживання й почуття за допомогою рухової, пізнавальної та комунікативно - творчої діяльності.
Серед видів ігор, які мають найбільший вплив на формування у старших дошкільників основ здорового способу життя, з досвіду роботи, слід назвати, перш за все, сюжетно-рольові, дидактичні та рухливі ігри.
Потенціал сюжетно-рольових ігор щодо набуття дітьми знань та умінь здорового способу життя визначається можливістю відображення в іграх суспільних дій (гра-подорож до тренажерної зали, гра в аптеку, лікарню тощо). В іграх цього виду діти, відображаючи професійну діяльність дорослих, їхні відносини один із одним.
Безперечно, цим і визначається, по - перше, можливість перенесення в зміст сюжетно-рольових ігор різноманітних життєвих та професійних ситуацій у галузі здорового способу життя.
По-друге, зміна різноманітних життєвих та професійних ситуацій надає нам можливість збагачення ігор дітей новими подіями, фактами, атрибутами, пов’язаними із здоров’ям тощо.
Отже, сюжетно-рольові ігри ґрунтуються на моделюванні змісту здоров’язбережувальної діяльності, відповідних ролей, системи відносин. Вплив сюжетно-рольової гри на формування здорового способу життя у дітей старшого дошкільного віку проявляється в тому, що завдяки ігровому наслідуванню і рольовому перевтіленню дитина знайомиться з нормами і моделями поведінки і взаємостосунків дітей і дорослих, які стають зразками для її власної поведінки.
Формування уявлень про здоровий спосіб життя у дітей старшого дошкільного віку буде відбуватися значно успішніше при використанні системи засобів із застосуванням дидактичних ігор.
Головна особливість дидактичних ігор полягає в тому, що завдання дитині пропонується в ігровій формі. Діти грають, не підозрюючи, що освоюють якісь знання, оволодівають навичками дій з певними предметами, вчаться культурі спілкування один з одним.
Потенціал дидактичних ігор стосовно залучення дітей старшого дошкільного віку до здорового способу життя полягає в можливості надання дитині широкого спектру знань про здоров’я, здоровий спосіб життя (в усіх напрямах роботи). Такі ігри, як: «Дозвілля дитини», «Сам удома», «Безпека на дорозі», «Роби правильно» тощо.
Також пропонуємо дітям словесні дидактичні ігри. Наприклад, гра «Я знаю», де діти, сидячи в колі, передають один одному мікрофон, створюючи ланцюжок слів, наприклад: перший гравець: «Я знаю багато фруктів: яблуко», другий гравець повторює фразу і продовжує її: «Я знаю багато фруктів: яблуко і груша».
Цінність дидактичних ігор, як засобу формування уявлень дошкільнят про здоровий спосіб життя полягає в тому, що вони створюються в навчальних цілях. Завдяки їх використанню можна домогтися більш міцних і усвідомлених знань, умінь і навичок у формуванні уявлень дошкільнят про здоровий спосіб життя [4. с. 33-39].
У своїй роботі я використовую такі засоби організації дидактичних ігор:
- використання і комбінування дидактичних ігор в процесі навчання;
- включення дидактичних ігор в самостійну діяльність дошкільнят;
- використання в дидактичних іграх розвиваючі вправи.
Велике значення на формування уявлень старших дошкільників про здоровий спосіб життя надають рухливі ігри. Проводяться вони в групі, на спеціальних заняттях, під час прогулянок і в проміжні інтервали між заняттями.
Рухливі ігри обов'язково включаються і в музичні заняття. Ігри старших дошкільнят найчастіше організовують самі діти. Як правило, діти грають невеликими групами. Почуття радості, самостійності в грі стимулює старших дошкільників прагнути до більш фізичної активності і до організації здорового способу життя. Вони допомагають дітям дізнатися про роль рухів для життя людини, дозволяють змістовно організувати дитяче дозвілля тощо.
У роботі зі старшими дошкільниками я використовую широкий спектр народних рухливих ігор, ігор-естафет, спортивних ігор.
Добираючи ігри для дошкільників, я намагаюся враховувати вікові та індивідуальні особливості дітей; особливості дитячого колективу; оздоровчі завдання, які ставляться на занятті, їх складність; інтереси і побажання дітей; місце в режимі дня; матеріальне оснащення освітнього процесу.
Завданнями організації нашої роботи щодо використання ігрових технології у роботі з дітьми старшого дошкільного віку з формування у них основ здорового способу життя є:
- засвоєння певної системи знань, пов’язаних із здоров’ям, соціальних норм і дотичних до цього норм та зразків соціальної поведінки, які відповідають завданням, спрямованим на сформованість у дитини знань і навичок підтримки власного здоров’я;
- виховання почуття відповідальності за власне здоров’я, здоров’я оточуючих та безпеку життєдіяльності;
- виховання відповідальності за належний стан навколишнього середовища;
- формування уявлень про роль фізичної культури та спорту у житті людини щодо підтримки та зміцнення її здоров’я;
- залучення дітей до духовних та культурних цінностей, народних традицій у галузі виховання здорової людини.
Отже, застосування ігрових технологій у формуванні здорового способу життя старших дошкільників показав позитивний вплив на отримання знань здорового способу життя, при цьому знання надходять у формі гри, оскільки саме ігрова діяльність є для них провідною.
Таким чином, підтвердилося припущення про те, що формування у дітей основ здорового способу життя буде більш ефективним при цілеспрямованому використанні ігрової технології.
Здоровий спосіб життя – це система людської діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров’я, сприяє виконанню людиною своїх людських функцій [5, с. 15]. У свою чергу формування основ здорового способу життя у дошкільників засобами ігрових технологій є важливою запорукою збереження і зміцнення їхнього здоров’я і є потужним засобом формування в дошкільників основ здорового способу життя. Специфіка ігрової технології визначається тим, що в грі дитина накопичує знання, розвиває здібності, формує пізнавальні інтереси, а також вправляється у навичках здорового способу життя. Тому вихователі дошкільних навчальних закладів повинні спонукати дітей до рухливої діяльності і постійно стежити за їх активністю.
Перспективи подальших розвідок у цьому напрямі. На основі подальших досліджень плануємо розробити методичні рекомендації, які допоможуть оптимізувати та удосконалити процес формування здорового способу життя у закладі дошкільної освіти.
Правильна самооцінка дитини - основа благополучного щасливого життя.
Наша самооцінка - це усвідомлення, розуміння нами нашої власної неповторності, індивідуальності незалежно від слів, думок, поглядів та вчинків інших людей. Вона складається в процесі пізнання самого себе. Отож, самооцінка - досить суб’єктивне явище. Проте цей факт не зменшує її важливості.
Є кілька факторів, що впливають на самооцінку дитини, можуть знизити або підвищити її. Правильне батьківське виховання — це головний фактор розвитку адекватної самооцінки дитини. Від того, які стосунки у батьків із дитиною залежатиме те, як вона себе оцінюватиме у майбутньому, як потім дозволятиме іншим людям ставитися до себе.
Отже, батьки ретельно подумайте перед тим, як сварити свою дитину і говорити їй такі фрази:
- «Ти нікчема! Нічого з тебе не вийде!»
- «Ти боягуз, мухи злякався!»
- «Ти незграба! Як завжди все зіпсував!»
- «Ти слабкий задля таких справ! Це не для тебе!»
- «Ось дивись, який твій друг Сашко розумний, не те що ти! Бери з нього приклад!»
Такі фрази провокують формування заниженої самооцінки. Іноді батьки жартома дитині говорять їх, не надають цьому значення, а у сина чи донечки натомість можуть почати розвиватися комплекс неповноцінності та психологічна травма. Фрази ж протилежні, з підвищеною увагою до маленької персони, також можуть зашкодити самооцінці дитини, тільки з іншого боку.
- «Ти надзвичайна дитина! Таких немає на всьому білому світі!»
- «Ти кращий серед всіх! Ти сама досконалість!»
- «Ти всюди — найкращий! Тебе неможливо наздогнати!»
- «Ти обов’язково переможеш! Куди їм усім до тебе?! Ти не маєш конкурентів!»
- «Ось дивись, ти вже перегнав Сашка! Ти молодець!»
Якщо батьки постійно саме так говоритимуть, то у дитини може сформуватися завищена самооцінка. Але, коли дитина вийде в соціум, їй доведеться стикатися з різними людьми, які можуть бути в деяких питаннях успішнішими ніж вона. Дитина зрозуміє та адекватно оцінить свої вміння, вподобання і побачить, що вона не є найкращою. Це може спровокувати різку зміну самооцінки — з високої на занижену.
Як дізнатися, яка самооцінка у дитини?
Один із найпростіших - тест «Сходинки».
Цю методику рекомендують проводити з дітьми старше 3-х років. На аркуші паперу треба намалювати сходинки. Малюкові треба пояснити, що на найнижчих щаблях перебувають неслухняні діти, у яких нічого не виходить, а на верхніх – навпаки (дуже слухняні, працьовиті, у яких все-все виходить). І попросити, щоб на цих сходинках дитина намалювала себе. По тому, на якому щаблі дитина розташує себе, робимо висновок про її самооцінку. Найбільше повинні насторожити крайні варіанти: самий верх і останні ступені внизу.
Зверніть увагу!
Дітям молодшого та середнього дошкільного віку властива неадекватно завищена самооцінка: вони не бачать своїх помилок, не можуть правильно оцінити себе, свої вчинки і дії.
Самооцінка дітей 6-7-річного віку стає вже більш реалістичною і, разом з тим, у незнайомій ситуації і незвичних видах діяльності їх самооцінка завищена.
Занижена самооцінка у дітей дошкільного віку може свідчити про відхилення у розвитку особистості.
Якщо у вас виникають труднощі із виявленням системи уявлень дитини про те, як вона оцінює себе сама, як, на її думку, її оцінюють інші люди і як співвідносяться ці уявлення між собою, ви можете звернутись до психолога. За допомогою професійних методик та індивідуальної бесіди з дитиною спеціаліст зможе допомогти вам у цьому питанні та надасть рекомендації.
Загальні рекомендації з формування адекватної самооцінки і правильних уявлень про себе у дітей дошкільного віку:
1.Намагайтесь створити такі умови, щоб дитина росла в атмосфері любові, поваги, бережливого ставлення до її індивідуальних особливостей, зацікавленість у його справах і заняттях. Будьте впевнені та послідовні у своїх виховних впливах.
2. Якщо у дитини виникають труднощі у відносинах з однолітками, потрібно з'ясувати причину і допомогти дошкільнику набути впевненості у колективі.
3. Розширюйте і збагачуйте індивідуальний досвід дитини, підтримуйте будь-які спроби і починання дитини в різних видах діяльності. Чим більше можливостей для активних самостійних дій, тим більше в нього можливостей для перевірки своїх здібностей і розширення уявлень про себе.
4. Завжди позитивно оцінюючи особистість дитини, необхідно разом з ними оцінювати результати його дій, порівнювати зі зразком, знаходити причини труднощів і помилок і способи їх виправлення. При цьому важливо формувати у дитини впевненість, що вона впорається з труднощами, доб'ється хороших успіхів, у неї все вийде.
Любі батьки, перебувайте поряд та допоможіть дитині врівноважити свою самооцінку!
Дитина зазнається? Можливо, батьки неправильно сформували її самооцінку
Безпека дитини в Інтернеті
Спілкування через Інтернет: чого від нього чекати і як з ним поводитися дитині
Можливість отримати будь-яку інформацію не виходячи з дому – зараз це не фантастика, а реальність. І це стало можливим завдяки Інтернету. Крім того, що Інтернет дозволяє тобі знайти потрібну інформацію, мережа значно розширює коло твого спілкування. І це стало можливим завдяки Чату, в соцмережах та іншим подібним сайтам.
Спілкування у чаті, в соцмережах та на деяких інших сайтах поряд з користю може приховувати і суттєву небезпеку для дитини.
Навчіть дитину
СПІЛКУЮЧИСЬ В ІНТЕРНЕТІ ВОНА, ЗАРАДИ СВОЄЇ БЕЗПЕКИ, НЕ ПОВИННА НІКОЛИ:
- повідомляти своєму віртуальному другу своє прізвище, домашню адресу, номер свого мобільного або домашнього телефону, номер та місцезнаходження своєї школи та інші дані;
- розміщувати фотокартки, на яких ти оголений або у нижній білизні чи піжамі, а також відправляти комусь свої фото електронною або звичайною поштою;
- повідомляти пароль до своєї Інтернет-сторінки. Пароль як ключ від квартири, тому нікому його не слідвіддавати!;
- казати, що дитина вдома знаходиться вдома одна;
- казати, що дитина сама знаходиться перед комп’ютером.
- обговорювати теми, які дитині неприємні або яких вона соромиться;
- показувати віртуальному другу перед Веб-камерою своє тіло або якісь його частини, робити те, що їй не подобається.
- відповідати на питання, які стосуються особистого життя або тіла дитини. Нехай дитина пам’ятає: її тіло належить тільки їй і ніхто не має права розмовляти про нього з дитиною!;
- розповідати багато про своїх друзів, знайомих та родину, особливо, видавати їхні таємниці;
- відправляти поштою або передавати через когось свої особисті речі співрозмовнику по Інтернету;
Крім того:
- при реєстрації у Чаті ніколи не слід заповнювати поля, де вимагають прізвище, номер мобільного та домашнього телефону, домашню адресу. Якщо ці поля обов’язкові, то краще слід вигадати для себе прізвище, адресу та номер телефону. Це потрібно для безпеки дитини. Взагалі, для реєстрації у Чаті, в соцмережах та на інших подібних сайтах слід створити для себе окрему електронну поштову скриньку;
- коли вигадуєш у Чаті для себе нікнейм, то він не повинен бути схожим на прізвище. Також він не повинен стосуватися зовнішнього вигляду особи;
- у соцмережах та подібних сайтах слід обмежити доступ до власної сторінки невідомих тобі людей. Додавай до списку своїх друзів лише тих, кого ти добре знаєш у справжньому житті;
Спілкування в Інтернеті не є обов’язком, тому якщо дитині це більше не подобається або її лякають Інтернет-друзі, то треба лише вимкнути комп’ютер і не повертатися більше до спілкування онлайн!
Така обізнаність — запорука безпеки дитини як в реальному світі, так і у віртуальному просторі.
В разі, коли підліток проводить весь свій вільний час у соціальних мережах, слід знайти альтернативу, яка б могла його зацікавити і відволікти. Наприклад, організувати спільний похід на природу, завести домашнього улюбленця, який потребує постійного догляду, чи запросити найкращих друзів вашої дитини для домашньої вечірки.
Важливо, аби дитина чи підліток отримували необхідну кількість спілкування у реальному світі, оскільки соціальні мережі покликані не для того, щоб замінити реальне спілкування, а щоб його доповнити та розширити. Спілкуйтеся якомога більше з власною дитиною, розпитуйте про її інтереси, друзів і вподобання. Зробіть так, аби ви перебували у списку її «обраних друзів»!
Не забувайте, наскільки важливо розповідати дітям про безпеку у віртувальному світі.
5 простих правил для батьків
1. Підвищуйте власну комп'ютерну та інтернет-обізнаність
2. Опановуйте інтернет разом із дитиною
3. Станьте другом дитині у соціальній мережі, або попросіть близьких знайомих зробити це
4. Встановіть "Батьківський контроль". Регулярно оновлюйте антивірус
5. Створіть територію безпечного інтернету. Використовуйте поновлюваний перелік безпечних для дитини сайтів
Інтернет-залежність: боремося чи піддаємося?
Сьогодні наша реальність така: дитина сидить з ноутбуком на підлозі, жадібно намагається пройти онлайн-гру і збити нарешті настирливий корабель противника! На вітання він відповідає кивком голови, недбалим махом руки і швидкою відповіддю «мама-не-заважай-мені-я-дуже-зайнятий!». Все, що залишається робити батькам — задуматися, спробувати змінити ситуацію і безнадійно зайти в глухий кут.
Якщо вашому «Інтернет-шпигунові» від 11 — 17 років, і він тривалий час (більше 2-х годин дня) сидить біля комп’ютера, тоді вам варто уважніше ознайомитися як з фізичними, так і психологічними симптомами Інтернет-залежності.
Фізичні симптоми визначити більш реально, ніж психологічні. У зв’язку з цим ми перераховуємо найбільш поширені:
— біль у зап’ястях
— сухість в очах
— порушення сну
— головний біль
— біль у спині
— нерегулярне харчування
— порушення сну
Наявність декількох характеристик у вашої дитини вже говорить про те, що він проводить необмежений час за ноутбуком. Щоб зберегти здоров’я вашого чада, потрібно діяти і шукати альтернативу!
Шукаємо виходи з ситуації, що склалася:
— Обмежте час користування Інтернетом до 30 хвилин на день. Натомість купіть квитки в кіно для дитини та її друзів. Повірте, всі будуть тільки щасливі!
— Використовуйте час, проведений в Інтернеті з користю. Наприклад: попросіть дитину пограти в суперцікаву гру завтра, а сьогодні подивитися онлайн-трансляцію з Парижу. Познайомте його з Ейфелевою вежею, Тріумфальною аркою і Лувром.
— Не лінуйтеся, не здавайтеся і будьте хитрими. Попросіть про допомогу: наприклад, вам дуже потрібно дізнатися ім’я кота з твору Булгакова «Майстер і Маргарита». Проінструктуйте, підкажіть, що спочатку потрібно зайти в пошукову систему, далі ввести ім’я твору і почати пошуки. Діти люблять допомагати і відчувати те, що вони потрібні.
Ваше основне завдання: не лякати дитину Інтернет-залежністю, а шукати альтернативні рішення. Впевнені, що у вас все вийде. Головне — не здаватися і не піддаватися!
Кібербулінг
Кібербулінг – психологічне насильство в мережі, переслідування з боку однолітків, що проявляється у вигляді знущань, насмішок, залякувань, інших дій, які негативно впливають на психічний стан підлітка.
Вільне володіння необхідними технологіями дозволяє «агресорам» створювати іменні сайти образливого змісту, поширювати чутки, викладати фото-або відеоматеріали, що принижують гідність дитини або займатися від його імені кібер тероризмом, що загрожує безпеці дітей.
У дитини створюється відчуття безвиході, навіть вдома його не залишає почуття тривоги, він впадає в депресію. Інформаційна атака може призвести до суїциду.
Тінейджери рідко звертаються за допомогою, сумніваючись, що будуть зрозумілими та бояться заборони на користування інтернетом. Необхідно знати, знущання в мережі карається чинним законодавством. Варто відразу звернутися в правоохоронні органи з наданням доказів.
Кібермисливці
Ким є типові інтернет-співрозмовники?
Соціологічні опитування про безпеку дітей-підлітків в інтернет мережі надають такі дані про контакти:
- родичі – 43 %;
- віртуальні друзі – 21%;
- незнайомі люди – 36%;
Однак за великим рахунком віртуальні друзі – теж незнайомці. Таким чином, велику частину свого часу в мережі діти приділяють спілкуванню з сторонніми людьми, діляться своїми переживаннями, секретами, планами.
Кібермисливці – хороші психологи, встановивши контакт на форумі, при обміні миттєвими повідомленнями в чаті, вони досить швидко набувають статусу друзів.
Спочатку входять в довіру, оточуючи турботою і розумінням проблем, вислуховують, підтримують. Після цього «друг» поступово вносить до розмови нотки сексуальності, відбувається обмін фото, демонстрація матеріалів еротичного характеру.
Мета кібермисливця – особиста зустріч.
Контент «для дорослих»
Багато хто вважає це найбільшою небезпекою. У цьому випадку варто враховувати суть відомостей і вік дитини. Тінейджерам необхідно знати деякі речі, наприклад, основи захищеного сексу. Ця тема викликає великий інтерес, і просто відмахнутися від неї не вдасться. Необхідно вивчити її під контролем дорослих в здоровій формі.
На жаль, сумнівних сайтів дуже багато. Інформаційна пропаганда нездорових сексуальних відносин повинна бути виключена з поля доступу слабкої психіки дитини, щоб надалі уникнути можливу появу розладів або комплексів.
Подібний контент можна заблокувати в налаштуваннях браузера (функція «батьківський контроль») або за допомогою спеціальних програм.
Сайти, що містять сумнівну інформацію
Це сайти, на яких йде пропаганда расової ненависті, фашизму, тероризму, жорстокості, наркотиків, алкоголю, куріння. Тобто, все що може внести зміни у формування моральних принципів, спотворити побудову пріоритетів і цінностей підлітка.
Такий контент складно відстежувати, він ховається під цілком адекватними назвами. Хто ж припустить, що застигла картинка милого мультяшки на моніторі при активації починає нецензурно висловлюватися.
Озвучуваний матеріал не тільки вражає своєю нецензурністю, а ще гірше пропонує точні інструкції по скоєння суїциду або вживання нового наркотику.
Не варто залишати дитину наодинці з комп’ютером. Техніку слід розташувати так, щоб вона періодично потрапляла в поле зору батьків.
Ігри
Безліч ігор пов’язано зі сценами насильства, крові, психотропною атмосферою і еротичними сценами. В on-line грі використовують голосовий або текстовий чат. Під виглядом милої відьми або сміливого лицаря може виявитися збоченець. Про що він може говорити з неповнолітнім?
Вигаданий світ гри різноманітний, в ньому можна багато чого собі дозволити. У цьому світі немає необхідності шукати шляхи самореалізації, легко спілкуватися з протилежною статтю, а, головне, можна проживати життя знову і знову. Відбувається повне занурення у віртуальний світ, реальне життя відходить на другий план.
Окремою проблемою можуть стати сайти з азартними розвагами. Адже так легко стати багатим за півгодини», «здобути фінансову незалежність». Не виключено, що син почне робити цілком реальні ставки.
Шахрайство
Шахраї і способи їх дії йдуть в ногу з часом. Необізнаність і наївність дітей роблять їх легкою здобиччю. Один із способів обману – це «виграш». Повідомлення про приз (автомобіль, комп’ютер, телефон тощо). І для цього просто потрібно повідомити дані електронної картки (батьків) і повідомити цифри, які прийшли в смс на номер.
Чи варто пояснювати, до яких наслідків призведе подібна інформація в руках шахраїв? Для того, щоб здійснити покупку в інтернет-магазині, зазвичай достатньо повідомити реквізити банківської картки і смс-код підтвердження платежу. І те, і інше підліток добровільно повідомляє «щедрим дядькам», які обіцяють приз.
Все це і багато іншого виключає саме поняття – безпечний інтернет. Повністю обмежити доступ в кіберпростір неможливо, та й не потрібно. Величезна кількість розвиваючої корисної інформації, літератури, музики і просто спілкування за інтересами, зв’язок з родичами і друзями – все це можна знайти в інтернеті. Достатньо пояснити правила поведінки, щоб забезпечити особисту безпеку дитини шкільного віку в інтернеті.
ПАМ`ЯТКА БАТЬКАМ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ВСІХ ВИДІВ ДИТЯЧОГО ТРАВМАТИЗМУ
Дитячий травматизм є однією з актуальних проблем охорони здоров'я. Значимість даної проблеми часто недооцінюється. Травматизм можна уникнути шляхом вжиття заходів профілактики чи боротьби з ним.
Рівень травматизму, в тому числі дитячого останнім часом невпинно зростає в усьому світі. Особливо занепокоєння викликає зростання дорожньо-транспортного травматизму, який призводить до зростання дитячої смертності, є однією з причин інвалідності.
У виникненні травм у дітей суттєве значення мають вікові, анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дітей, їх фізичний та розумовий розвиток, недостатність життєвого досвіду, підвищений інтерес до пізнання оточуючого світу.
Діти дошкільного віку майже постійно знаходяться під наглядом батьків чи вихователів дитячих закладів і рівень травматизму серед них не перевищує 5% від загальної кількості.
А ось діти шкільного віку отримавши певну самостійність та свободу і не маючи достатнього життєвого досвіду травмуються значно частіше.
При цьому хлопчики серед травмованих складають 65-70%, що пояснюється їх схильністю до рухливих ігор, активного відпочинку.
За місцем виникнення травми у дітей можна виділити наступні види дитячого травматизму: побутовий, вуличний, шкільний (під час знаходження в школі), дорожньо-транспортний, та спортивний (під час тренування чи спортивних змагань).
Вуличний травматизм серед дітей має певну сезонність. Найбільший рівень вуличного травматизму відзначається в період зимових та літніх канікул, коли діти мають більше вільного часу і проводять його на вулиці, частіше за все без нагляду дорослих.
Основними причинами дитячого травматизму є:
1.Недостатній контроль за дітьми по дорозі в школу та додому.
2.Незнання правил дорожнього руху та поведінки на вулиці, навмисне нехтування цими правилами.
3.Ігри на проїзній частині вулиці.
4.Недостатнє охоплення дітей позашкільною навчально-виховною та розважальною роботою, недостатній контроль за дітьми під час дозвілля.
Профілактика дитячого травматизму більш соціальна, ніж медична проблема і потребує зусиль багатьох муніципальних та соціальних служб.
Основними методами профілактики дитячого травматизму слід вважати:
1.Посилення нагляду та контролю за дітьми, організація їх дозвілля.
2.Навчання дітей правил вуличного руху.
3.Організація місць для дозвілля (ігрові площадки, дитячі парки)
4.Охоплення дітей молодшого шкільного віку позашкільною виховною роботою (спортивні секції, дитячі гуртки).
5.Підвищення контролю за додержанням водіями правил дорожнього руху, контроль за станом доріг (стан світлофорів, дорожні розминки, дорожні знаки).
Шановні Батьки! Життя дитини – це найвища цінність! Звертаємося до вас: щоб не допустити лиха на дорозі, вдома, на вулиці вам необхідно:
- не подавати дітям негативного прикладу, порушуючи правила дорожнього руху;
- вчити переходити вулицю на зелене світло світлофора, користуватись підземним переходом;
- на власному прикладі вчити користуватись нерегульованим пішохідним переходом;
- не дозволяти дітям з'являтися зненацька перед транспортними засобами;
- вчити дітей правильно обходити транспорт на зупинках (трамвай – спереду, тролейбус, автомобіль та автобус – позаду);
- не дозволяти дітям грати з м'ячем, кататися не велосипеді, ковзанах, роликах, лижах, санчатах на проїжджій частині дороги та поблизу від неї;
- не залишати дітей (особливо маленьких) самих, навіть на короткий час;
- вчити дитину користуватися дверним вічком;
- не дозволяти відчиняти двері незнайомим людям, навіть одягненим у міліцейську форму;
- вчити користуватися телефоном для виклику служб 101, 102, 103, 104;
- забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети – вони можуть бути небезпечними;
- забороняти бавитися ріжучими, гострими та вибухонебезпечними предметами;
- не використовуйте самі та не дозволяйте дітям користуватися піротехнічними засобами;
- запобігати формуванню в дитині жорстокого ставлення до тварин;
- не дозволяти дражнити тварин;
- не дозволяти вмикати електроприлади, газову плитку за відсутності дорослих;
- не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна та визирати у відчинене вікно;
- вчити дітей звертатися по допомогу до відповідних органів;
- вивчити з дитиною домашню адресу або вкладати в кишені «особисту картку» з даними дитини;
- не відпускайте своїх дітей гратися на замерзлих водоймах;
- не дозволяйте дітям купатися без нагляду дорослих;
- привчайте дітей дотримуватися правил особистої гігієни.
Пам’ятайте: виховання дітей у сім’ї залежить перш за все від загальної культури батьків! Лише ваша постійна увага й турбота допоможуть дитині уникнути небезпечної ситуації! Бережіть життя своїх дітей!
Значення казки у житті дитини: консультація для батьків
Казки цінні тим, що ставлять перед малюками життєво важливі питання і допомагають знаходить на них прості і зрозумілі відповіді. Крім цього, чарівні історії допомагають розкривати творчі здібності дитини, вчать його мріяти і фантазувати. Представляючи персонажів улюбленої казки, малюк тренує не тільки свою уяву, а й розвиває образне мислення.
Зміст
1. Навіщо читати казки на ніч
2. Вибір казок з урахуванням вікових особливостей дитини
3. Рекомендації щодо авторів
Навіщо читати казки на ніч
Читання казок перед сном — це відмінний привід для того, щоб стати ближче до своєї дитини. Адже сучасні батьки більшу частину дня зайняті роботою або іншими важливими справами. Їх думки зайняті зароблянням грошей, щоб прогодувати або одягнути дитину, дати йому найкраще. Іноді у них просто не вистачає сил або часу приділити своєму малюку кілька хвилин. А читаючи дитині книжки на ніч, можна з лишком заповнити цю прогалину. Це спільна дія дуже сильно зблизить маму (або тата) і дитини. Особливо, якщо батьки будуть виконувати це не як обов’язок, а читати своїй дитині захоплено і з задоволенням.
Читаючи своїм дітям казки на ніч, батьки зміцнюють ту тонку зв’язок, яка проходить між батьком і дитиною. Доросла людина стає для дитини провідником у світ його фантазій. Це сприяє тому, що відносини між малюком і його батьком стають теплішими і довірчими.
Крім цього, поруч з рідним і близьким людиною малюк почуває себе більш захищеним і швидше заспокоюється. Поки він слухає голос рідної людини, дитина відчуває батьківську любов і ті хвилі тепла, які йдуть до нього від мами чи тата (або ж бабусі). Таким дітям рідше сняться кошмари, вони більш слухняні і відносини з однолітками у них більш рівні.
Читання книг на ніч дуже благотворно позначається на психіці дитини. Особливо якщо цей ритуал дотримується і підтримується день у день. Це допомагає малюкові швидше заспокоїтися після рухливих ігор і підготується до сну.
Вибір казок з урахуванням вікових особливостей дитини
Однак, це не зовсім правильний підхід. Для того, щоб дитина навчилася любити і цінувати книги, привчати його до читання потрібно з самого маленького віку.
Ще до 1 року батькам варто придбати перші книжки для свого карапуза. І нехай він ще малий, і сприймає читання як незрозумілу тарабарщину, але малюк вже може розглядати картинки. Ось це киця, вона робить «мяу-мяу», а це — собачка, вона говорить «гав-гав». Саме тому так важливо, щоб перші книжки для дитини були з великими і красивими ілюстраціями.
Маленькі діти (до 3 років) із задоволенням читають «потішки», казки про тварин і невеликі вірші. Вони ще не можуть довго концентрувати свою увагу на одному об’єкті і просто не в змозі встежити за розвитком складного сюжету. Вибираючи книжки для дітей цього віку, варто купувати короткі твори з простим сюжетом і яскравими барвистим картинками.
Для дітей від 3 до 5-6 років можна вибирати довші казки, з простим, але повчальним сюжетом і обов’язково з хорошою кінцівкою. Дитина вже довше утримує увагу і може зрозуміти повчальний задум автора. Він активно співпереживає героям, представляючи себе на місці улюбленого персонажа.
В цьому віці для дітей дуже важливо емоційне читання. Вони хочуть, щоб батьки читали їм з виразом, виділяючи голосом і паузами діалоги героїв і важливі моменти в творі.
Незважаючи на те, що діти у віці від 6 років вже можуть читати по складах самостійно або вчаться цьому в школі, вони все ще потребують емоційної близькості з батьками і тому не варто переривати традицію і припиняти вечірнє читання з дитиною.
Батьки можуть взяти з полиці книгу, в якій будуть довгі дитячі розповіді, які можна читати кілька вечорів поспіль. Їх допускається розділяти на логічно закінчені частини. Так, одну велику книгу можна розбити на кілька вечірніх читань.
Консультація для батьків
Готуємось до школи:
Розвиваючі ігри та вправи.
Вступ до школи – новий момент в житті маленької особистості. Це зустріч з новим світом – загадковим, бажаним, цікавим і водночас, дуже непростим. Через це не дають спокою батькам нескінченні питання що необхідно знати дитині, як готуватися, що означає «готова до навчання дитина»
Часто батьки вважають основними показниками готовності до школи знайомство дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається існуючою програмою та методикою навчання. Проте важливо щоб у дитини дошкільного віку була сформована психологічна готовність до шкільного навчання, яка є обов’язковою передумовою успішного початку навчання та визначає найбільш сприятливий варіант розвитку дитини.
Що необхідно знати майбутньому першокласнику
— Своє прізвище, ім’я, по-батькові, вік, домашню адресу, місто, країну, в якій живе.
— Прізвище, ім’я, по батькові, професії батьків.
- Лічбу, математичні цифри і знаки, операції з числами (складання, віднімання, порівняння, задачі).
— Голосні, приголосні звуки, розподіл слів на склади, речення — на слова).
— Пори року (послідовність, місяці, календар), явища природи.
— Свійських тварин та їхніх дитинчат, тварин теплих країн; зимуючих, перелітних птахів.
— Види транспорту за способом пересування та призначенням.
— Одяг, взуття за призначенням.
— Фрукти, овочі, ягоди.
— Народні казки, вірші.
Підготувати дитину до школи означає
— Потурбуватися про її фізичне здоров’я;
— Збагатити життєвий досвід;
— Закріпити побутові навички;
— Розвивати правильне мовлення;
— Навчити спостерігати, думати, аналізувати, збирати інформацію, знаходити відповіді, осмислювати побачене і почуте;
— Вчити поважати думку іншого;
— Виховувати позитивне ставлення до себе, своєї зовнішності, поведінки, досягнень, уміння бачити свої недоліки й виправляти їх, відстоювати свої інтереси;
— Перевірити психологічну готовність до навчання у школі;
— Поступово формувати зацікавленість до навчання і позитивне відношення до школи в цілому.
Гра «Хто сховався»
Мета: розвиток образної пам’яті, уваги, спостережливості.
Дитині пропонують роздивитися, бажано запам’ятати, певну кількість (від 6 до 10) картинок, іграшок або будь-яких предметів. Просять малюка закрити очі. В цей час дорослий забирає один предмет. Завдання дитини назвати те, що зникло. Коли дитина засвоїть гру, можна ускладнювати завдання ховати по декілька іграшок, міняти їх місцями.
Гра «Порівняй і покажи»
Мета: розвиток логічного мислення, сприйняття величини, форми та кольору предмета.
Дитині пропонують роздивитися два предмети і назвати схожі та відмінні ознаки. За допомогою даної гри дитина краще засвоїть такі поняття, як коротше-довше; нижче-вище; більше-менше; ширше-вужче та ін.
Гра «Хто зайвий»
Мета: розвиток уваги, пам’яті, мислення.
Дитині показують малюнок на якому зображено три предмета однієї групи, а один іншої. Завдання малюка знайти зайвий предмет. Пояснити до якої групи належать предмети.
Гра «Знайди відмінності»
Мета: розвиток довільної уваги, пам’яті та мислення.
Дитині пропонують роздивитися два малюнки і знайти чим ці малюнки відрізняються один від одного.
Гра «Вмілі рученята і впевнені пальчики»
Мета: розвиток тонкої моторики руки та зорово-моторної координації.
Дитині пропонують виконати різні маніпуляції руками
— Нанизування бісеру, намистинок або вермішелі на шнурочок.
— Складання різних візерунків з мозаїки.
— Вирізання фігури з паперу за контуром (плавно, не відриваючи ножиці від паперу).
— Ліплення з пластиліну, глини чи будь-якого тіста.
— Пришивання ґудзиків (дошкільники дуже люблять таке заняття, воно надає їм відчуття дорослості і значущості).
— Розфарбовування малюнків і штрихування.
— Змальовування графічних зразків геометричних фігур та візерунків різної складності.
Всі запропоновані вправи бажано проводити в ігровій формі, адже період дошкілля – це період ігрової діяльності. Цінність гри у тому, що в ній дитина легко засвоює те, на що в інших умовах довелося б докласти значних зусиль. У грі дитина краще запам‘ятовує, зосереджується і усвідомлює. Без «ігрового» періоду не буває успішного навчання у шкільному віці, а пізніше не відбувається розвитку зрілої повноцінної особистості. Тож, грайтеся із задоволенням! Перетворюйтеся частіше у добрих чарівників і даруйте своїм малюкам ті самі радісні і безтурботні хвилини, які залишаться на завжди у дитячих серцях солодкими спогадами.
Пам’ятка для батьків щодо формування у старших дошкільників позитивного ставлення до школи
* Розпочинайте підготовку до школи з ігор, під час яких діти могли б набути нових знань, умінь і навичок, а також розвивати свої здібності. Мова гри найбільш зрозуміла дітям, тому грайтеся з ними («Чого не стало?», «Що змінилося?», «Слова-міста», «Назви одним словом», «Я знаю п’ять назв квітів, посуду, меблів…» тощо).
* Дотримуйтеся систематичності занять: 10-15 хвилин щодня можуть дати ліпший результат, аніж година-дві на вихідних.
* Оцінюйте успіхи дітей, а в разі невдач — підбадьорюйте («Давай спробуємо разом, я впевнена, все вийде», «Ліпше буде зробити так» (показ, пояснення).
* Стежте за власним настроєм. Діти емоційно чутливі, тому якщо вам не хочеться гратися в якусь гру або ви погано почуваєтеся, ліпше відкладіть заняття. З поганим настроєм або над силу не грайтеся з дітьми. Ігрове спілкування має бути цікавим та емоційно-позитивним і для них, і для вас.
Відвідайте із дітьми школу, де вони навчатимуться, покажіть їм, де роздягальня, їдальня, туалет.
* Розповідайте дітям про розпорядок дня у школі, про те, що роблять під час уроку, коли і як можна звернутися до вчителя. У цьому також може допомогти гра «в школу», завдяки якій діти створюють певний образ як школи, так і поведінки в ній.
* Поділіться власним досвідом шкільного життя,звісно, якщо він позитивний («Коли я уперше прийшов у школу, я теж не знав, а потім учитель нам показав, розповів…»), розкажіть про смішний випадок на уроці тощо.
* Читайте дітям твори про школу, школярів, учителів.
* Формуйте в дітей об’єктивне уявлення про школу і навчання, не ідеалізуючи, але й не залякуючи майбутніх школярів, адже відоме перестає бути незрозумілим, таким, що турбує і лякає.
Як мотивувати дитину до навчання? Поради для батьків і вчителів
Не хочу вчитись, а хочу...
«Треба вчитися!», «Навчання — світло»... Скільки таких «мотиваційних» фраз говорять вчителі і батьки дітям, аби заохотити їх до навчання! Але це не спрацьовує, бо питання набагато глибше. Треба вчитися? А кому треба — мамі і вчительці? Всім нам відомі ситуації, коли будь-які наші спроби мотивувати власну дитину чи учня не спрацьовували. Міцний горішок, чи не так?
Чого тільки не вигадують дорослі: вчителі стимулюють батогом і пряником оцінок, батьки — приємними бонусами-обіцянками і навіть грішми (за кожну хорошу оцінку — «премія»). Та це теж не завжди дає результат. Як же правильно стимулювати до навчання? Ось кілька порад для батьків і вчителів та важливий лікбез.
Мотивація буває різна
Внутрішня мотивація — це прагнення виконувати певну діяльність задля задоволення від процесу. Зовнішня мотивація — це стимули, без яких внутрішня може швидко скінчитися. Такою мотивацією може бути нагорода, похвала тощо.
Також вирізняють позитивну мотивацію (до чогось) і негативну (від чогось). Від чогось — це уникнення покарання або неприємності, а до чогось — це прагнення отримати нагороду, похвалу. Ці два види врівноважують один одного.
Перспективнішим і тривалішим є стимулювання позитивної мотивації: прагнення до мети, досягнень, успіхів тощо. Науково доведено, що доцільно прагнути побудови саме внутрішньої мотивації на основі особистого задоволення й інтересу. Однак слід зазначити, що навіть коли ми хочемо розпалити такий «внутрішній вогонь», все одно маємо вирішити, якими зовнішніми ситуаціями, стимулами та діями хочемо й можемо для цього скористатися.
Слід пам’ятати: мотивація — це не лише переконання, що участь у чомусь має сенс. Але й емоції: мені це подобається, я хочу це зробити, і я вмію це робити. Важливо, щоб емоції були позитивні: радість, упевненість, задоволення, цікавість. Нагороди ж, покарання, а також конкуренція дають нетривалі результати.
Нагорода має значення
Нагороджувати чи ні? — питають батьки і вчителі. Звичайно, так. Дуже добре працює неочікувана нагорода. Можна нагороджувати не лише за найкращі оцінки, а й за досягнення найбільшого прогресу без прив’язки до будь-яких оцінок. Також важливо знати, як хвалити, а саме: не за те, в чому дитина талановита, а за результат і зусилля, наприклад: «Приємно зайти у прибрану кімнату»; «Ти допомогла мені розкласти аркуші»; «Сьогодні твій малюнок вийшов краще, ніж учора».
Чи нагороджувати за добрі оцінки грішми? Деякі батьки «платять» своїм дітям за хороші оцінки, виконання домашніх обов'язків, добру поведінку. Кожна сім’я, безумовно, має право встановлювати свої правила щодо нагород і покарань. Однак, якщо звернутися до досліджень, то висновки такі: нагорода грішми (як і оцінками) працює недовго, адже грошей завжди буде мало. Не треба плутати з мотивацією грішми й оцінками в контексті того, що «я їх вартий», чи коли ми чітко знаємо початок і кінець якоїсь справи та задля чого її робимо. Тобто гроші можуть бути нагородою. Треба лише розуміти, навіщо це: справді для нагороди (пам'ятаючи про нетривалість) чи для того, аби дитина зробила те, чого хочеться вам?
Cтосунки між дорослим і дитиною впливають на вмотивованість
Відповідно до досліджень, 99% успіху у навчанні та повсякденній діяльності залежать від стосунків між учителем і учнем, батьками та дітьми, які передбачають орієнтований на дитину підхід. Насамперед ці стосунки ґрунтуються на тому, що вчителі та батьки цікавляться життям і особистістю дитини. Як цього досягти? Запитувати! Про книжки, фільми, подорожі, заходи — про все. Я прошу похвалитися тим, що в дитини виходить добре, чим вона пишається. Дітям дуже важливо говорити про свої досягнення. Цю інформацію можна використовувати, складаючи завдання для роботи, адже тоді вони стають для дітей особисто значущими і сприяють появі внутрішньої мотивації до виконання.
Три чинники мотивації, які варто враховувати
Доктор Беата Мастер у свої книжці «Персоналізоване навчання» виокремлює три чинники мотивації.
Перший чинник — це автономія дитини. Вона надається через право вибору, можливість ухвалювати рішення. Тут ідеться не про рішення, яких діти просто не можуть ухвалити, наприклад щодо наповнення навчальної програми, а про автономію в реалізації поставлених завдань. Наприклад, у виборі завдань чи послідовності їх виконання, виборі способу презентації знань.
Другий чинник — компетенції. Найбільша мотивація з’являється в нас тоді, коли ми любимо виконувати якусь дію і відчуваємо, що нам вдається робити це якісно. Зазвичай це добре відомі нам дії, пов’язані з нашими природними здібностями, що автоматично зацікавлює, а також дає відчуття задоволення під час виконання завдання.
Мотивація зникає завжди, коли ми мусимо робити щось, чого не любимо і що погано виходить. Найчастіше це зовсім нові для нас дії або ті, котрі не відповідають нашим природним здібностям. Тобто це дії, що перебувають за межами так званої «зони комфорту».
Часто ми впевнені, що діти лінуються, не виконуючи певних дій, та насправді вони демотивовані. Причиною цього можуть бути: відсутність попередніх знань і вмінь, упевненість, що «нічого не вийде», складність завдання, нерозуміння, з чого починати. Допоможуть поради, інструкції, визначення слабких місць і допомога в їх усуненні. Наприклад, інструкцію можна подати у вигляді чіткого переліку послідовності дій дитини: спочатку візьми зошит у клітинку, візьми лінійку, візьми олівець і так далі. Діти часто втрачають мотивацію, бо не розуміють, що від них вимагають, помиляються, розгублюються і, як наслідок, відмовляються щось далі робити. Тоді в зоні розвитку вони, з допомогою дорослого, отримують можливості для набуття нових знань та умінь.
Третій чинник — це сенс, або відповідь на запитання «Навіщо мені це вчити чи робити?». Тобто шукаємо сенс навчання чи діяльності, але — наголошую — особистий для учнів, а не вкладаємо в них свій.
Прикладом може слугувати історія одного учня, який готувався до ЗНО з непотрібного (на його думку), але все ж обов’язкового предмета. Відповідь на запитання «Навіщо?» проста: для вступу в університет. Однак примусити себе вивчити предмет дитина не могла. У докладнішому спілкуванні з хлопцем учителька виявила, що для нього сенс навчання полягає в досягненні успіхів у різних сферах. Тоді вона звернула увагу учня на те, що вивчення цього предмета може допомогти йому краще пізнати свій стиль навчання, навчитися виявляти наполегливість, розставляти пріоритети — тобто того, що надалі знадобиться в різних життєвих ситуаціях. Підготовка до ЗНО слугуватиме таким собі тренажером для складніших викликів у майбутньому. Саме це й стало для учня мотивацією.
Про мотивацію та критику
Часто діти втрачають мотивацію щось робити після того, як почують критику з боку дорослого — вчителів чи батьків. Цього можна уникнути, зберегти мотивацію, використовуючи правильні моделі подачі критики.
Коли слід поспілкуватися з дитиною щодо неприйнятної поведінки, варто керуватися такими правилами:
✔ Запросіть учня на розмову приватно, не через іншого учня чи вчителя (якщо ви вчитель).
✔ Розпочніть розмову з нейтральної теми. Наприклад, з погоди.
✔ Скажіть дитині щось хороше про неї. Якщо взагалі ні за що похвалити, згадайте минулі успіхи.
✔ Вислухайте дитину, почуйте її пояснення з приводу ситуації чи поведінки.
✔ Ставте відкриті запитання, які потребують розлогої відповіді. Для цього раджу дотримуватися в розмові діалогічності, коли репліка дорослого закінчується запитаннями: «Що ти про це думаєш?», «Як ти це зробиш?» Починайте із запитань: «Що?» «Як?» «Де?» «Коли?». Уникайте запитання «Чому?», адже воно викликає відчуття провини або активує механізм захисту. Завдання дорослого — спрямувати дитину на зміну поведінки.
✔ Подайте проблему, яку ви обговорюєте з дитиною, як щось, над вирішенням чого ви працюватимете спільно. Дітям потрібна наша допомога і підтримка.
Проте найголовніше в розмові — це наші стосунки з дитиною, особливо коли ми критикуємо. Тут важливо навчитися з повагою ставитися до особистості дитини, навіть якщо ми не сприймаємо її поведінку. Варто розрізняти конструктивну і деструктивну критику. Конструктивна критика дозволяє дитині виправити помилки. Людина, котра критикує, пояснює або пропонує, як працювати над поліпшенням критикованого.
Прикладом конструктивної критики можуть слугувати такі висловлювання:
✔ позитив: добре, що ти зробив домашню роботу;
✔ факт: у роботі є такі помилки. Якщо ти повториш це правило, помилок буде значно менше, я в цьому впевнена;
✔ позитивне підкріплення: ти рухаєшся у правильному напрямку, ще трохи зусиль — і все вийде.
Деструктивна критика зазвичай фокусується на емоційній оцінці не тільки вчинків людини, а й її як особистості. Зазвичай вона формулюється у вигляді негативу: «Ти постійно запізнюєшся», «Ти такий неуважний», «У тебе знову купа помилок».
Критикуючи, варто керуватися такими принципами:
1. Не порівнюйте того, кого критикуєте, з іншими.
2. Подавайте критику обмежено: розглядайте одну або, максимум, дві проблеми. Решту відкладіть для іншої розмови.
3. Уникайте саркастичних висловлювань.
4. Не використовуйте узагальнень, — конкретну, фактичну критику легше сприймати.
5. Не формулюйте за дитину мотиви її поведінки. Наприклад: «Ти спеціально це робиш».
6. Використовуйте нейтрально та позитивно сформульовані речення, уникайте негативних висловлювань.
Наприклад: «Так, тут помилка, давай подумаємо, як це можна виправити. Як, наприклад, щодо…». У такому разі ви можете запропонувати стратегію виправлення. Або ж запитайте дитину: «Які в тебе є пропозиції?».
ПРО БАТЬКІВСЬКИЙ АВТОРИТЕТ
Напевно, буде просто незручно в самій родині перед дітьми доводити батьківську владу постійним посиланням на суспільне повноваження, що вимагає правильного виховання дитини. Виховання дітей починається з того віку, коли ніякі логічні докази і пред'явлення суспільних прав узагалі неможливі, а тим часом без авторитету неможливий вихователь.
Нарешті, сам зміст авторитету в тім і полягає, що він не вимагає ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, видима, так сказати, простим дитячим оком.
Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто приходиться чути питання: що робити з дитиною, якщо він не слухається? От це саме «не слухається» і є ознака того, що батьки в його очах не мають авторитету.
Відкіля береться батьківський авторитет, як він організується ?
Ті батьки, у яких діти «не слухаються», схильні іноді думати, що авторитет дається від природи, що це – особливий талант. Якщо таланта ні, то і поробити нічого не можна, залишається тільки позаздрити тому, у кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований у кожній родині, і це навіть не дуже важка справа.
Є багато сортів такого помилкового авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих сортів. Сподіваємося, що після такого розгляду легше буде з'ясувати, яким повинний бути авторитет дійсний.
Авторитет придушення.Це найстрашніший сорт авторитету хоча і не самий шкідливий. Більше всього таким авторитетом страждають батьки. Якщо батько будинку завжди ричить, завжди сердить, за кожну дрібницю вибухає громом, при всякому зручному і незручному випадку хапається за ціпок або за ремінь, на кожне питання відповідає брутальністю, кожну провину дитини відзначає покаранням, – то це і є авторитет придушення. Такий батьківський терор тримає в страху всю родину, не тільки дітей, але і мати. Він приносить шкоду не тільки тому, що залякує дітей, але і тому, що робить мати нульовою істотою ,що здатна бути тільки прислугою. Не потрібно доводити, як шкідливий такий авторитет. Він нічого не виховує, він тільки привчає дітей подалі триматися від страшного батька, він викликає дитячу неправду і людське боягузтво, і в той же час він виховує в дитині жорстокість.
Авторитет відстані.Є такі батьки, та й матері, що серйозно переконані: щоб діти слухалися, потрібно поменше з ними розмовляти, подалі триматися, зрідка тільки виступати у виді начальства. Особливо любили цей вид у деяких старих інтелігентських родинах. Тут суцільно і поруч у батька який-небудь окремий кабінет, з якого він показується зрідка, як первосвященик. Обідає він окремо, розважається окремо, навіть свої розпорядження по довіреній йому родині він передає через матір.
Авторитет чванства.Це особливий вид авторитету відстані, але мабуть, більш шкідливий. У кожної людини є свої заслуги. Але деякі люди вважають, що вони – самі заслужені, найважливіші діячі, і показують цю важливість на кожнім кроці, показують і своїм дітям. Удома вони навіть більше бундючаться і надуваються, чим на роботі, вони тільки і роблять, що тлумачать про свої достоїнства, вони зарозуміло відносяться до інших людей. Буває дуже часто, що, уражені таким видом батька, починають чванитися і діти.
Авторитет педантизму.У цьому випадку батьки більше звертають уваги на дітей, більше працюють, але працюють, як бюрократи. Вони упевнені в тім що діти повинні кожне батьківське слово вислухувати з трепетом, що слово них – це святиня. Свої розпорядження вони віддають холодним тоном, і раз воно віддано, то негайно стає законом. Такі батьки більше всього бояться, як би діти не подумали, що папа помилився що папа людина не тверда. Якщо такий папа сказав: «Завтра буде дощ, гуляти не можна», то хоча б завтра була і гарна погода, усе-таки вважається, що гуляти не можна.
Авторитет резонерства.У цьому випадку батьки буквально заїдають дитяче життя нескінченними повчаннями і повчальними розмовами. Замість того щоб сказати дитині кілька слів, може бути, навіть у жартівливому тоні, батько саджає його проти себе і починає нудну і докучливу мову. Такі батьки упевнені, що в повчаннях полягає головна педагогічна мудрість. У такій родині завжди мало радості і посмішки. Батьки зі всіх сил намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дітей бути непогрішними. Але вони забувають, що діти – це не дорослі, що в дітей своє життя і що потрібно це життя поважати. Дитина живе більш емоційно, більш жагуче, чим дорослий, він найменше вміє займатися міркуваннями. Звичка мислити приходить до нього поступово і досить повільно, а постійні просторікування батьків, постійне їхній свербіння і балакучість проходять майже безвісти в їхній свідомості. У резонерстві батьків діти не можуть побачити ніякого авторитету.
Авторитет любові.Це в нас найпоширеніший вид помилкового авторитету. Багато батьків переконані: щоб діти слухалися, потрібно, щоб вони любили, батьків, а щоб заслужити цю любов, необхідно на кожнім кроці показувати дітям свою батьківську любов. Ніжні слова, нескінченні цілування, ласки, визнання сиплються на дітей у зовсім надлишковій кількості. Якщо дитина не слухається, у нього негайно запитують: «Виходить, ти папу не любиш?» Батьки ревниво стежать за вираженням дитячих очей і вимагають ніжності і любові. Часто мати при дітях розповідає знайомим: «Він страшно любить папу і страшно любить мене, він така ніжна дитина...»
Це дуже небезпечний вид авторитету. Він вирощує нещирих і брехливих егоїстів. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самі батьки.
Авторитет доброти.Це самий нерозумний вид авторитету. У цьому випадку дитяча слухняність також організується через дитячу любов, але вона викликається не поцілунками і виливами, а поступливістю, м'якістю, добротою батьків. Папа або мама виступають перед дитиною в образі доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нічого не шкода, вони не скупі, вони чудові батьки. Вони бояться всяких конфліктів, вони віддають перевагу сімейному світові, вони готові чим завгодно пожертвувати, тільки б все було благополучно.
Авторитет дружби.Досить часто ще і діти не народилися, а між батьками є вже договір: наші діти будуть нашими друзями. У загальному це, звичайно, добре. Батько і син, мати і дочка можуть бути друзями і повинні бути друзями, але все-таки батьки залишаються старшими членами сімейного колективу, і діти все-таки залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайніх меж, виховання припиняється, або починається протилежний процес: діти починають виховувати батьків. Такі родини приходиться іноді спостерігати серед інтелігенції. У цих родинах діти називають батьків Петьком або Марусею, потішаються над ними, грубо обривають, повчають на кожнім кроці, ні про яку слухняність не може бути і мови. Але тут немає і дружби, тому що ніяка дружба неможлива без взаємної поваги.
Авторитет підкупу– самий аморальний вид авторитету, коли слухняність просто купується подарунками й обіцянками. Батьки, не соромлячись, так і говорять: будеш слухатися, – куплю тобі конячку; будеш слухатися, – підемо в цирк.
Ми розглянули кілька видів помилкового авторитету. Крім них, є ще багато сортів. Є авторитет веселості, авторитет ученості, авторитет «сорочки-хлопця», авторитет краси. Але буває часто і так, що батьки взагалі не думають ні про який авторитет, живуть як-небудь, як потрапило і як-небудь тягнуть волинку виховання дітей. Такі батьки завжди мечуться, як очманілі кішки, у повному безсиллі, у повному нерозумінні того, що вони роблять. Буває і так, що батько дотримує одного виду авторитету, а мати – іншого. Дітям у такому випадку приходиться бути насамперед дипломатами і навчитися лавірувати між папою і мамою. Нарешті, буває і так, що батьки просто не звертають уваги на дітей і думають тільки про свій спокій.
Авторитет необхідний у родині. Треба відрізняти дійсний авторитет від авторитету помилкового, заснованого на штучних принципах і прагнучого створити слухняність будь-якими засобами. Дійсний авторитет ґрунтується на вашій цивільній діяльності, на вашому цивільному почутті а вашому знанні життя дитини, на вашій допомозі йому і на вашій відповідальності за його виховання.
5 ШЛЯХІВ ДО СЕРЦЯ ДИТИНИ
Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гіpше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.
Чи вмієте ви говорити на мові любові?Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю "мову", дитина краще зрозуміє їx.Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.Основне батьківське завдання - виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.
Впевненість у любові оточуючих.Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього - як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.
Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов - це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.
Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.
Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:
1. Перед нами діти.
2. Вони поводять себе як діти.
3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.
4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.
6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: "скільки не намагайся - вимоги надто високі". А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.
7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.Найголовніше - ЛЮБИТИ!
Перші роки. Для немовляти молоко i ніжність - синоніми. Воно не розрізняють такі речі, як їжа та любов. Без їжі дитина не виживе, i без любові також. Якщо дитина не знає прихильності, вона помирає емоційно, вона не здатна жити повноцінним життям. Майже усі дослідження доводять, що емоційний фундамент закладається протягом перших півтора років. Особливо вагому роль тут відіграють взаємини дитини з матір'ю. Їжа, яка забезпечує майбутнє емоційне здоров'я, це:дотик;ласкаві слова;ніжна опіка.
Та дитина росте. Вчиться ходити, говорити, вона все більше усвідомлює себе як особистість. Вона відокремлює себе від інших - є вона, є інші. Вона, як i раніше, залежить від матері, але тепер розуміє, що вона i мама - це не одне й теж саме.Дитина стає старшою i тепер може любити більш активно. Тепер вона не просто отримує любов, вона може на неї відповісти! Дитина ще не готова до самовіддачі. Вона по-дитячому егоїстична. Але протягом наступних років її здатність виражати любов зросте. I якщо дитина, як i раніше, відчуває любов старших, все частіше вона буде ділитися своєю.
Підлітковий вік. Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов "по бартеру" -в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся - це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.
Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:
1) дотик;2) слова заохочення;3) час;4) подарунки;5) допомога.
Якщо в сім'ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.
Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами "Я тебе люблю".
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені було б приємно, коли ти...". Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом -значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім'ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.
Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її -хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір'ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.
Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків -почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам. На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту "мову" (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.
10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКІВСТВА
Правил про те, як виховувати дитину, придатних на всі випадки життя, не існує. Усі діти різні. Кожна дитина унікальна, унікальні і наші з нею стосунки. Але є речі, які протипоказані при спілкуванні з будь-якою дитиною без винятку. Мова йде про те, чого батькам робити не можна.
Якщо ми хочемо виховати людину, якій притаманна самодисципліна, нам треба в першу чергу розвивати її самосвідомість, прагнути до того, щоб у дитини сформувався позитивний образ самої себе, і уникати всього, що руйнує цей позитивний образ.
Що гріха таїти, навіть найтерплячіші батьки час від часу в "засмучених почуттях" все ж користуються недозволеними заходами, але нерідко до них вдаються просто через незнання.
Не принижуй дитину!
Ми іноді запросто можемо сказати дитині: "А краще ти нічого не міг придумати? У тебе взагалі голова на плечах є?" і так далі. Всякий раз, коли ми вимовляємо що-небудь подібне, ми руйнуємо позитивний образ сина чи дочки.
Не погрожуй!
"Якщо ти ще раз зробиш - ти у мене отримаєш!", "Якщо ти ще раз стукнеш братика, я тебе. . . " Кожен раз, коли ми так говоримо, ми вчимо дитину боятися і ненавидіти нас. Загрози зовсім марні - вони не покращують поведінки.
Не вимагати обіцянок!
Добре знайоме: дитина завинила, а мама їй каже: "Пообіцяй, що більше ніколи-ніколи так робити не будеш" - і отримує, звичайно, обіцянку. А через півгодини дитина повторює свою витівку. Мама ображена і засмучена: "Ти ж обіцяв!" Вона просто не знає, що обіцянка нічого не означає для маленької дитини. Дитина живе тільки в сьогоденні. Якщо вона чутлива і совісна, то вимагання обіцянок буде розвивати в неї почуття провини, якщо ж дитина не чутлива, це тільки навчить її цинізму: слово - це одне, а справа - зовсім інше.
Уникайте гіперопіки!
Зайва опіка привчає дитину до думки, що сама вона нічого робити не може. Багато батьків не можуть оцінити можливостей дітей що-небудь робити самостійно. Прийміть як девіз: "Ніколи не роби за дитину те, що вона може зробити сама".
Не вимагай негайної покори!
Уявіть, що чоловік говорить вам: "Олена, кинь все і цю ж хвилину приготуй мені кави". Як вам це сподобається? Точно так само вашій дитині не подобається, коли від неї вимагають, щобвананегайно залишила своє заняття, краще попередити її заздалегідь: "Хвилин через десять будемо обідати", тоді ми цілком можемо дозволити їй побурчати трохи: "Ой, мам! Я ще пограю". Сліпе беззастережне підпорядкування характерно для маріонетки, але воно не сприяє формуванню незалежної, самостійної людини.
Не потурай дитині!
Мова про вседозволеність. Діти відразу відчують, що батьки бояться бути твердими, коли вони переступають межі дозволеного, бояться сказати їм "ні". Це вселяє в них впевненість, що всі правила гумові - варто трішки натиснути, і вони розтягнуться. Таке може спрацьовувати в рамках сім'ї, але за її межами дитину чекають гіркі розчарування. Потурати дитині означає позбавляти її можливості вирости пристосованою до життя людиною.
Не вимагай того, що не відповідає віку дитини!
Якщо ви чекаєте від свого дворічного малюка, щоб він слухався, як п'ятирічний, то цим ви провокуєте у нього неприязнь до вас. Ви вимагаєте від нього зрілості поведінки, на яку він ще не здатний - це погано позначається на розвитку його самосвідомості.
Не моралізуй і не говори дуже багато!
Кожного дня тисячі слів осуду вихлюпуються на наших дітей. Якщо всі їх записати на магнітофон і прокрутити мамам, вони будуть вражені. Чого тільки вони не говорять своїм дітям! Загрози, насмішки, бурчання, цілі лекції про мораль. . . Під впливом словесного потоку дитина "відключається". Це для неї єдиний спосіб захисту і вона швидко його освоює. А оскільки відключитися повністю вона не може, то відчуває почуття провини, а це розвиває негативну самооцінку. Всі "моралі" зрештою для дитини зводяться до таких схем: "Те, що ти зробив, - це погано. Ти поганий, тому що це зробив. Як ти міг так вчинити після всього хорошого, що мама зробила для тебе?"
ДИТЯЧІ ЗАПОВІДІ ДЛЯ МАМ, ТАТУСІВ, БАБУСЬ І ДІДУСІВ
1.Шановні батьки! Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка, мистецтва слухати й бути людиною.
2.У моїх очах світ має інший вигляд, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.
3.Мої ручки маленькі – не очікуйте від мене досконалості, коли я застеляю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.
4.Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чутливими до моїх потреб. Не нарікайте на мене цілий день.
5.Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.
6.Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках учився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.
7.Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй спроможності виконувати завдання лише відповідно до ваших очікувань.
8.Я вчуся у вас усього: слів, інтонації, голосу, манери рухатися й поводитися. Ваші слова, почуття, вчинки повертатимуться до вас через мене. Так справедливо влаштувала природа зв’язок між поколіннями. Тому вчіть мене, будь ласка, найкращого.
9.Пам’ятайте, що ми з вами не випадково: ми маємо допомагати одне одному в цьому безмежному світі.
10. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але обережно, аби ваша любов не перетворилась на милиці, що заважатимуть мені робити самостійні кроки.
Любі мої! Я вас дуже люблю!!!Покажіть мені, що й ви мене любите.
ЗАПОВІДІ ДЛЯ БАТЬКІВ
1.Якщо дитину постійно критикують - вона вчиться ненавидіти.
2.Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності.
3.Якщо дитину висміюють - вона стає замкненою.
4.Якщо дитині постійно докоряють - вона вчиться жити з почуттям провини.
5.Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною.
6.Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.
7.Якщо дитина живе в розумінні добра й доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Під час спілкування з дитиною не слід уживати наступні висловлювання:
·Я тисячу разів говорив тобі, що…
·Скільки разів треба повторювати…
·Про що ти тільки думаєш…
·Невже тобі важко запам’ятати, що…
·Ти стаєш…
·Ти такий самий як…
·Відчепись, мені ніколи…
·Чому твоя подруга (друг) така (такий), а ти – ні…
Спілкуючись із дітьми, бажано вживати наступні висловлювання:
·Як добре, що ти в мене є.
·Я так рада тебе бачити.
·Мені так добре з тобою.
·Добре, що ти прийшов(ла).
·Я за тобою скучила.
·Мені приємно, що ти саме так зробив(ла)
·Спасибітобі,ядуже вдячна.
·Якби не ти, я ніколи із цим не впорався(лась)
·Я вірю в тебе, ти з усім впораєшся.
ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ СТОЯТЬ НА ПОРОЗІ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ
1.Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що вона вам рідна.
2. Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я».
3. У цей час починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, у неї часто змінюється настрій, виникають конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків.
4.У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитись від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
5. Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в сім’ї, у школі.
6. Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
7.Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
8. Дитина має підвищений рівень тривожності.
9. Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду.
10. Розширюється коло спілкування.
11.Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
12.З’являються нові авторитети.
13. Недоліки і суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
14. У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ!
Ведемо дитину в перший клас.
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ
Підготовка до школи – процес і урочистий, і хвилюючий одночасно. І не тільки для малюка, який вже через місяць стане "дорослим" школярем, але і для його мами й тата. Часом більше самих першокласників хвилюються їхні батьки, які хвилюються, чи готовий їх синок чи донька до першого класу. До того ж напередодні школи майбутні першокласники часто задають їм питання, на які складно відповісти навіть дорослому.
Саме тому ми постаралися відповісти на "недитячі" питання майбутніх першокласників і дати поради батькам про те, як підготувати дитину до шкільного життя.
Влаштуйте прогулянку до школи. Обов'язково проведіть дитині невелику екскурсію до школи: походіть по двору і навколо неї, а потім увійдіть всередину. Бажано показати дитині, в якому класі вона буде вчитися. Періодично можна ходити гуляти до школи, граючи по дорозі у щось. Так дорога до школи буде завжди викликати хороші асоціації у малюка.
Збирайте портфель та одягайте форму. Непогано кілька разів за місяць потренувати збори до школи: нехай першокласник самостійно надіне шкільну форму. Потім мама або тато, розкидавши його шкільне приладдя по підлозі, покаже, як збирати портфель і що куди класти.
Грайте в школу.Батькиможуть посадити дитину серед іграшок і провести "урок", при цьому попросити малюка встати, коли мама - "вчителька" входить в "клас", потім сісти за парту, взяти в руку ручку, відкрити зошит. Так для дитини не будуть незвичними ці "команди", коли вона почує їх у школі, і вона легко їх виконає. Також доведеться пояснити першокласникові, що в школі його будуть називати за прізвищем. Тому необхідно навчити його реагувати і відгукуватися на прізвище, наприклад, у грі в школу звертатися не інакше як "Петров", "Сидоров" іт. д.
Встаємо раніше.Місяця, щоб привчити дитину вставати раніше, вистачить. Досить щодня віднімати від її сну по 5-10 хвилин. Тоді першого вересня малюк не буде сонно позіхати на лінійці. Але пробудження дитини має супроводжуватися приємними для неї діями, наприклад, усмішкою або обіймами мами.
Дружимо з годинником.Необхідно поставити в кімнаті малюка годинник, навчивши його по ньому розбиратися в часі. Це стане в нагоді в школі, наприклад, щоб знати, скільки хвилин є на виконання завдання. Також важливо, щоб малюк вмів укладатися в терміни. Для цього слід скласти графік його звичайного дня і повісити на видному місці. А коли малюк буде, наприклад, малювати, грати або їсти, можна звернути його увагу на те, скільки йому ще залишилося часу на цю дію за розкладом.
Вчимося порядку. Нехай у малюка з'являться всілякі папки, коробочки,файлики, і він навчиться складати туди свої малюнки, фломастери та інші дрібниці. Розвивати цю навичку потрібно заздалегідь, щоб школяр не бувМашею-растеряшею. До речі, можна розвісити по кімнаті невеликі записочки, наприклад, "акуратно повісь речі на стілець" - це буде сигналом до дії.
Більшезеленого.Цейколір і стимулює увагу, і розслаблює. Бажано, щоб в кімнаті малюка з'явилося щось зелене. Психологи кажуть, що тільки після 7 років у дитини починають працювати частини мозку, які відповідають за утримання тіла в одній позі. До 7 років приборкати маленького "зірвиголову" дійсно складно. Але тим не менш протягом останнього місяця до школи батьки можуть розвивати навички посидючості в дитини. Адже в школі без них доведеться непросто.
Шийте чи грайте в шахи.Активних дівчаток можна навчити шити або плести з бісеру, а хлопчиків - грати в шахи, шашки. Бажання виграти у мами чи тата або зшити красиву іграшку "переважать" бажання дитини постійно відволікатися на все підряд і не сидіти на місці (це спрацює, тільки якщо малюка вдасться зацікавити).
Формуйте позитивний образшколи.Нів якому разі не потрібно говорити першокласникові фрази типу "закінчилося дитинство, почалося доросле життя" або "не будеш слухати вчительку, вона тебе покарає". Так любов до школи в нього точно не виховати. Добре, якщо б перша вчителька написала листа майбутньому учневі, розповівши про те, як вони цікаво будуть проводити час у школі, скільки всього нового він дізнається, як багато друзів з'явиться. Якщо домогтися творчого підходу від учителя не вдалося, розповісти про все це повинні батьки. Ще від них вимагається більше хороших забавних історій з їх шкільного життя, наприклад, про те, як вони знайшли свого першого шкільного друга. Також можна показати першокласникові батьківські шкільні фотографії.
Не залякуйте оцінками. Казати дитині про те, що вона повинна приносити тільки хороші оцінки заборонено. Тим більше що в 1-му класі їх не ставлять. Краще вже зараз завести журнал досягнень малюка, щодня записуючи туди кожен його успіх, наприклад, "сьогодні малюк сам почистив зуби". Тоді він буде знати, що хороші оцінки - це не єдині його заслуги перед батьками і перестане боятися принести "двійку", коли буде ходити до школи.
Більше рольових ігор. В останній місяць потрібно якомога частіше запрошувати дітей у будинок (ще краще - майбутніх однокласників). Хай грають в будь-які рольові ігри: доктор-пацієнт, дочки-матері або постановки улюблених мультфільмів. Саме на основі таких ігор діти вчаться знаходити спільну мову між собою.
Не "ліпіть" вундеркінда.За місяць до школи не потрібно намагатися підтягти всі "хвости", годуючи дитину новою інформацією. Педагоги та психологи не радять відточувати уміння дитини до досконалості, наприклад, вчити її читати не 30 слів за хвилину, як годиться першокласникові, а 60. Так, з одного боку, бути лідером серед своїх однолітків приємно будь-якій дитині, але з іншого - відсутність "конкуренції" вбиває прагнення поліпшувати свої навики. У той час як успіх того ж сусіда по парті - хороший стимул для "відсталого" першокласника навчитися читати трохи швидше.
Тренуйте увагу і не тільки.Наприклад, хороша гра для тренування пам’яті і уважності: розкласти на столі десять будь-яких предметів. Нехай малюк уважно подивиться на них протягом 1 хвилини, намагаючись запам'ятати якомога більше, а потім, не дивлячись на стіл, розповість, що там лежить. Ще можна забрати один предмет і замість нього покласти другий - нехай скаже, яку річ замінили.
Дуже добре тренувати мислення прямо під час чергової прогулянки. Наприклад, дати дитині таке завдання: розкласти поняття на складові (варіант: що входить в поняття взуття?), А потім, навпаки, "зібрати" в одне ціле, назвавши поняття (варіант: кіт, собака, жираф, ведмідь - хто це?).
Нарешті, мова.Прочитавши казку на ніч, мама або тато можуть попросити малюка переказати почуту історію і відповісти на декілька нескладних питань по ній. Так першокласник навчиться висловлювати свою думку, розмірковувати на задану тему і чітко відповідати на запитання.
ПРАВИЛА БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИВ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ДИТИНИ
1.Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її (самостійності) в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.
2.Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, наприклад, вказівка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.
3.Дайте своїй дитині можливість перенести знання зі школи на домашній рівень і таким чином практично їх засвоїти.
4.Визнайте здобутки дитини. Надавайте перевагу похвалі (заохоченню), а не докорам. Похвалою та заохоченням Ви досягнете чогось набагато легше та краще, ніж ниттям, нагадуваннями і іншими покараннями.
5.При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою («Дев’ять, звичайно, чудово, але без двох дурних помилок це могло бути б дванадцять»). Будьте обережними в обходженні із заохоченнями (винагородами) як визнанням здобутку (ефективності).
6.Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителів, наприклад, вимагаєте виконання додаткових завдань.
7.Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.
8.Говоріть, по можливості, якомогапозитивнішепро школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона бореться зі своїми власними упередженими думками.
Дитячі страхи. Поради батькам
Що таке дитячі страхи: привід для серйозного занепокоєння чи просто дитячі капризи, вигадки дітей у спробі привернути до себе увагу дорослих? Більшість дорослих вважає дитячі страхи примхами малюків і не приділяє їм потрібної уваги. «Не вигадуй! – каже дитині батько. – Ніяких Бабаїв не існує, тому негайно лягай спати і заплющуй очі!»
Недивно, що після таких слів страх у дитини не тільки не зникає, але ще й посилюється, а постійне очікування того, що зараз у кімнаті з’явиться злий Бармалєй, може спричинити порушення сну і навіть неврози.
Діти до шестирічного віку живуть у значно більш непередбачуваному та емоційно напруженому світі, ніж це можуть уявити собі батьки, хоч самі колись були дітьми. В цьому дитячому світі все здається новим і неочікуваним. Кожна година приносить нові загадки, здивування, потрясіння, і, проживаючи ці години, маленька дитина гостро відчуває свою безпорадність у порівнянні з дорослими. Батьки не можуть знову повернутися у той світ маленької дитини, але вони повинні і можуть зрозуміти, що мешкання в ньому пов’язано з широким колом переживань, в тому числі і страхів.
Страх – це негативний емоційний стан людини, який виникає при отриманні інформації про загрозу її біологічному чи соціальному стану, про реальну чи уявну загрозу. Страх знижує життєдіяльність організму, паралізуючи чи мобілізуючи енергію. Страхом називають і один із способів виховання, фактор регуляції поведінки.
Для правильного оцінювання впливу страхів на процес формування особистості необхідно знати особливості їх вікової динаміки в нормі, їхню структуру на різних етапах формування особистості та виявлення страхів залежно від низки детермінант.
Страх виконує різноманітні функції у психічному житті людини. Так, як і реакція на загрозу, він допомагає людині уникнути зустрічі з нею, відіграючи тим самим захисну адаптивну роль у системі психічної регуляції. Страх може бути своєрідним засобом пізнання навколишньої дійсності, що приводить до більш критичного і вибіркового ставлення до неї.
Як відбувається зародження страху в дитини? Деякі дослідники вважають, що, з’явившись на світ, новонароджений живе в постійному страху за своє життя. За результатами дослідження психіки в допологовий період розвитку, плід сенситивний до широкого набору материнських емоцій. Коли мати переживає тривожність, ритм її серця прискорюється, посилюється експресивність мовлення, і це призводить до додаткового виділення гормонів плоду, викликає тахікардію плоду, його гіпоксію. Навпаки, позитивні материнські емоції викликають підсилення росту, спокій і збільшення інтелекту плоду. Для всього подальшого життя людини надзвичайно важливим є ранній досвід взаємодії дитини та матері. Для благополучного психосоціального розвитку дитини недостатньо однієї лише турботи про її фізіологічні потреби. Найважливішою умовою нормального психічного та соціального розвитку є материнська любов. Якщо ж малята відчувають недостатність чи відсутність необхідних життєвих умов чи налякані надлишком подразників, то ці діти відчувають страхи. Дослідження вчених свідчать про те, що дитячі страхи у випадку нормального розвитку є важливою ланкою в регуляції поведінки дитини і загалом мають позитивний адаптаційний зміст. Якщо ж загальна сума страхів обмежує дитину певними засобами реагування та взаємодії із зовнішнім світом, що виключає інші можливості, то може виникнути стан психічного напруження, безпорадності, абсолютного безсилля.
Узагальнення літератури з проблеми дослідження дає змогу систематизувати зміст типових дитячих страхів на основі вікової періодизації психічного розвитку з урахуванням соціальної ситуації розвитку, характерної для кожного віку.
У віці до трьох років найбільш поширеними є страх сильного раптового звуку, страх розлуки з батьками, страх незнайомої людини, страх тварин, страх болю, медичних працівників. Дошкільнята бояться смерті, традиційних казкових персонажів, соціальної загрози, тварин, птахів, темряви. У дошкільному віці найбільш частими є переживання страху, коли загрозливим є конкретизований, емоційно насичений образ, який характеризується фантастичним, перебільшеним характером. Аналіз розповідей дітей про свої страхи, дозволяє припустити, що в центральному компоненті їх страхів присутні ознаки реальної загрозливої ситуації, простежується реальне співвідношення між характером образу, який втілює страх, і змістом травмуючої ситуації, яка відбулась у житті дитини. Наприклад, «вечірні» страхи, пов’язані з побоюванням появи в кімнаті, під ліжком «лихих істот», частіше зустрічаються в тих дітей, яких батьки «заганяли у ліжко» загрозами покарання чи дійсно у якості покарання.
Наявність страхів залежить від багатьох причин. Доведено, що хлопчики схильні до страхів менше, ніж дівчатка, розлучення батьків у меншому ступені відображаються на дівчатках, ніж на хлопчиках. Діти більше схильні до страхів, якщо їх батьки часто сваряться. Занепокоєння, що виникає при цьому, перероджується в страхи, які виникають ще і тому, що дитина не має можливості вплинути на конфлікт батьків і відчуває свою безпомічність.
Дівчатка більш емоційні, ніж хлопчики, і тому виявляють більшу чутливість до конфліктів батьків, а отже більше страждають від страхів. Виявлений також зв’язок між кількістю страхів у дітей та їх батьків. На формування страхів у дітей також впливає як надмірна опіка батьків, так і її відсутність. Страхи дітей можуть виникати при наслідуванні однолітків. Страхи бувають майже в кожної дитини. При цьому вони ще не є показниками того, що з нервовою системою чи взагалі зі здоров’ям дитини не все гаразд. Але в будь-якому випадку страхи – явище негативне, і задача дорослого допомогти дитині. Однак при зіткненні батьків з дитячими страхами основною проблемою, що є перепоною у їх подоланні, є батьківська схильність до повного захисту своєї дитини. Неможливо охоронити дитину від усіх страхів, і не слід цього робити. Уміння бачити й оцінювати в собі страх дозволить дитині ефективно, здоровим шляхом справлятися з тривожною ситуацією. Розумне керування сильними дитячими страхами необхідне для емоційного здоров’я дитини.
Для нейтралізації страхів доцільно дотримуватися наступних рекомендацій:
1. Реагуйте на страхи вашої дитини спокійним співчуттям. Участь і увага з боку батьків може не тільки заспокоїти дитину, але й зробити її більш боязкою. Не можна зменшувати та ігнорувати страх, а також дражнити дитину.
2. Ненав’язливо запропонуйте дитині обговорити її страх. Чим більше ви дізнаєтесь про природу страху дитини, тим краще ви допоможете дитині подолати цей страх. Не тисніть на дитину. Якщо дитина не хоче говорити про свій страх, запропонуйте їй намалювати те, чого вона боїться. Часто дитині зручніше створити зоровий образ, передати його словами.
3. Переконайте дитину, врахувавши особливості об’єкту страху та можливості дитини, подолати страх. Розкажіть дитині про свій власний досвід зіткнення з подібним об’єктом чи ситуацією, а також про те, що ви думаєте про сміливість та можливості вашої дитини в подібній ситуації.
4. Обговоріть з дитиною конструктивні шляхи боротьби зі страхом. Перш ніж висловлювати свою думку, запропонуйте дитині висунути власні ідеї. Дитина зі значно більшим задоволенням буде виконувати план, нею розроблений. Намагайтесь, щоб план не містив точних дрібниць і термінів, які б ускладнили його виконання.
5. Будьте уважні до своєї дитини. Дозвольте їй самостійно обрати темп подолання страху. Дитині може знадобитися деякий період для пасивного відновлення. За необхідністю можна обережно конструювати ситуації, де дитина могла б поступово справлятися зі своїм страхом.
6. Підтримуйте участь дитини в діяльності, спрямованій на подолання страху. Активність допоможе малюку позбавитись відчуття ворожості, незадоволеності, пригніченості, які супроводжують страх. Крім того, така діяльність дозволяє дитині довести самій собі, що вона може керувати собою і деякими проявами оточуючого світу.
7. Тактовно оцінюйте успіхи дитини в подоланні страху. Не змушуйте її звітуватися про свої хвилювання і ситуації, пов’язані зі страхом. За результатами власного спостереження схваліть поведінку дитини.
8. Подавайте гарний приклад. Аналізуйте свої слова і вчинки, щоб не передати свої хвилювання і тривогу дитині. Дитина може наслідувати вашу поведінку, думки.
9. Передбачайте потенційно страхітливі ситуації, вживаючи необхідні заходи для зменшення страху. Не слід оточувати дитину надмірним захистом, але необхідно забезпечити захист у необхідному обсязі.
Поради батькам щодо зниження рівня страхів у дитини:
- Пам’ятайте, що дитячі страхи – це серйозна проблема, не треба сприймати їх тільки як «вікові» труднощі.
- Не іронізуйте, дитина зрозуміє, що захисту чекати ні від кого, і остаточно закриється.
- Спрямовуйте і контролюйте перегляд дитячих мультфільмів, намагайтеся, щоб діти дивилися передачі з позитивними героями, орієнтовані на добро, тепло.
- Прагніть, щоб у родині була спокійна, доброзичлива атмосфера, уникайте конфліктів, сварок, особливо в присутності дітей.
- Не залякуйте дитину: «Не будеш спати – покличу вовка».
- Більше заохочуйте, схвалюйте й морально підтримуйте дитину.
- Малюйте з дитиною страх і все те, чого вона боїться. Тему смерті краще виключити. Саме заняття має тривати не більше 30 хвилин. Малюйте страх фарбами, у кілька прийомів.
- Після закінчення заняття похваліть дитину, а через кілька днів обговоріть з нею малюнок.
- Можна запропонувати знищити малюнок: порвати або спалити.
- Не чекайте швидкого результату, страх не зникне одразу.
- Змініть образ страху.
- Грайте за ролями. Рольові ігри хороші тим, що дозволяють моделювати практично будь-яку ситуацію, що викликає в дитини тривогу, і розв’язати її ненав’язливо, у грі, формуючи у такий спосіб у свідомості дитини досвід подолання свого страху.
- Посмійтеся разом з дитиною. Цей спосіб передбачає наявність фантазії в батьків. Придумайте якусь історію (обов’язково страшну) із власного дитинства, про те, що ви й самі так само боялися, а потім перестали. Нехай син або донька посміється з вас. Адже одночасно вони сміються й над своїм страхом.
- Пам’ятайте – дитина має право на помилку!
- Дитина повинна знати – батьки в будь-якій ситуації підтримають її і не стануть менше любити.
ПОРАДА ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ: Що робити, якщо ваша дитина надто уразлива?
Образа – почуття, знайоме кожній людині. Діти не є винятком. Важливо розуміти, що дитині складніше справлятися з виниклими почуттями через недостатній досвід та емоційну нестійкість. Батькам важливо зрозуміти причини такої уразливості дитини, навчитися правильно реагувати на дитячу образу й допомогти дитині проявляти почуття і справлятися з переживаннями.
1. Насамперед пам’ятайте, що діти досить часто є дзеркалом сімейних стосунків. Якщо вам властиво ображатися на домочадців, водночас ви можете замовкати на кілька годин, а то і днів, демонструючи близьким, як сильно ви ображені, дитина може перейняти такий стиль поведінки. Демонструючи малюкові конструктивні способи врегулювання конфліктів і особисту здатність говорити про почуття та переживання, ви навчите його того ж.
2. Розкажіть дитині про почуття. Поговоріть про те, якими вони бувають. Якими тілесними реакціями супроводжуються. В ігровій формі обговоріть, що дитина може відчувати в тому чи іншому випадку. Важливо навчити дитину диференціювати почуття. Пояснити чому, наприклад, образа відрізняється від злості.
3. Не знецінюйте почуття дитини. Визнайте її право на образу. Але й не залишайте без уваги, намагайтеся обговорити кожну окрему ситуацію.
4. Приділяйте дитині достатньо уваги. Часті образи можуть бути наслідком недостатньої уваги з боку батьків. Можуть бути засобом привернення уваги, якщо іншим способом у дитини не виходить це зробити.
5.Не завищувати вимоги до дитини. Довідайтеся і хваліть за найменші досягнення.
6. За допомогою іграшок можна розіграти сценку «ображений зайчик». Приділіть увагу питанням «На що зайчик ображений?», «Що відбувається з зайчиком, коли він відчуває образу?». Допоможіть зайчику висловити свою образу, звернувшись до кривдника. Зверніть увагу на те, як змінився стан зайчика, коли йому вдалося висловити свою образу. Пропонуйте малюкові використовувати конструктивні способи вирішення проблеми. Запропонуйте йому програти різні варіанти розвитку подій. Скажімо, що буде, якщо ображений зайчик замовк і ігнорує всіх навколо, або зайчик затаїв образу на свого найкращого друга.
7. Намагайтеся уникати оцінних суджень щодо своєї дитини, а також не порівнюйте її з іншими дітьми.
8. Ніколи не висміювати свою дитину, якщо вона розповідає вам про свого кривдника. У такі моменти вона потребує вашого співчуття.
Зазвичай, часто ображаються ранимі, чутливі діти. Великий вплив має також рівень самооцінки дитини. Якщо самооцінка дитини занижена, батькам варто серйозно задуматися над тим, чому це сталося, і допомогти малюкові підвищити самооцінку.
Окремо треба звернути увагу на ті випадки, коли поведінка дитини різко й раптово змінилася. Скажімо, малюк почав болісно реагувати на найменше зауваження, ображається, плаче або закривається від усіх. Особливо, якщо ми говоримо про дитину, яка стала свідком бойових дій. У цьому разі не відкладайте візит до психолога! Можлива причина такого стану – пережита психотравмувальна ситуація.
Консультації для батьків
Консультацiя на тему: "Труднощi у спiлкуваннi? Допоможе гра!"
Розвиток мовлення дошкільнят завжди був актуальною проблемою,а нині вже варто й бити на сполох. Дедалі більше вихованців дитсадків мають труднощі у спілкуванні,пов’язані не лише з недорозвиненим мовленням,а й з невмінням здійснювати комунікацію. Чому це так?Як запобігти цим проблемам?Як допомогти малюкам iх подолати?Яка роль батьків,а що може зробити вихователь?Вважаємо,що розв’язання цих проблем криється у правильній організаціі ігрової діяльності малюків. Адже саме в ній найкраще розвиваються комунікативні здібності.
Чому малятам складно спілкуватися?Сьогодні все більше дошкільнят мають труднощі у спілкуванні. Обмежений словниковий запас,невиразне мовлення,невміння висловлювати свої думки й розуміти інших-раніше ці проблеми найчастіше діагностували у малят,які виховуються в дитячих будинках або неблагополучних сім’ях. Оскільки в дошкільний період,коли дитині конче потрібне спілкування з близькими,у цих малят воно обмежене.
Проте останнім часом несформовані мовленнєво-комунікативні вміння спостерігаються і в дітей із зовні успішних і щасливих родин. Причин може бути безліч:родові травми,ослаблене здоров’я,загалом несприятлива екологічна ситуація. Та в більшості випадків недорозвиток викликаний тим,що в таких сім’ях турботу про дитину розуміють однобоко: нагодувати-напоіти,вдягнути-взути,тобто задовольняють лише біологічні потреби малюка в іжі і теплі. А як щодо потреби у спілкуванні?Такі батьки знаходять собі виправдання-вони зайняті й не мають часу на спілкування з сином чи донькою. Натомість пропонують малюкові «безвідмовну няньку»-телевізор чи комп’ютер-нехай ,мовляв,дитина дивиться,розвивається. А от чи дає це користь?
Часто дорослі навіть не замислюються над тим,що не досить придбати для дитини багато яскравих іграшок,варто ще докласти зусиль і терпіння,щоб навчити малюка ними гратися.
Особливо це стосується дітей,які не мають товаришів для ігор. Зрозуміло,що таким товаришем для них має стати близький дорослий. Основна причина труднощів у спілкуванні – недорозвиненість емоційно-вольовоі сфери малюка. Якщо під час його спілкування з близькими людьми бракує теплого,щиросердного контакту,якщо немає спільного переживання емоційних станів у перші роки життя,в подальшому у малого виникатимуть труднощі у спілкуванні з усіма людьми,які його оточуватимуть.
Незадоволення дорослими першої потреби малюка у доброзичливій увазі часто призводить до того,що дитина замикається у собі,заглибившись у свій внутрішній світ. Як результат – недостатньо сформована потреба в спілкуванні з людьми.
У дошкільному віці спілкування – регулятор спільноі діяльності,початковий інструмент формування свідомості дитини та пізнання всього у світі. Спілкування також допомагає людині самовизначитись в своїх думках та вчинках.
Ще одна причина,через яку в дітей виникають труднощі у спілкуванні – недорозвиненість мовлення або навіть його відсутність. Це зумовлюється тим,що дорослі,самі того не розуміючи, пригнічують процес активноі мовленнєвої діяльності малюка. Вони задовольняються тим,що дитина може жестом руки, поглядом,поворотом голови, правильним виконанням вказівки дорослого показати,що розуміє його. А той,пересвідчившись,що малюк збагнув,про що йдеться, не переймається створенням ситуаціі предметноі діі.
Процес оволодіння мовленням дуже складний і потребує від малюка величезних розумових зусиль, які обов’язково треба спонукати та заохочувати. Мовлення розвивається у практичному його вживанні – у спілкуванні з іншими людьми. Водночас воно зумовлює перебудову психічних процесів, зокрема впливає на формування мислення. Як же працювати з дітьми, щоб запобігти труднощам у спілкуванні.
Любити й поважати кожну дитину. Головне,що мають знати і пам’ятати дорослі, - дітей треба любити та обов’язково поважати кожну особистість. Часто проблеми виникають саме тому,що дорослі не вміють або не хочуть зрозуміти та прийняти кожну без винятку дитину.
Курс має бути на розвиток емоційно-особистісних форм спілкування дитини з близькими людьми,що реалізує іі потреби у визнанні,підтримці,любові,сприяє розвитку мотиваціі до спілкування й співробітництва в різноманітних,цікавих для дошкільника видах діяльності. У свою чергу,це вимагає від дорослих відмови від авторитарного стилю керівництва та встановлення партнерських,дружніх стосунків з дитиною. Для малюка дуже важливо перебувати у полі уваги тих,хто його оточує,бути почутим та справедливо оціненим,включеним до групи однолітків,у якій він формується як суспільна істота.
Гра – найприродніша рушійна сила. Перший досвід взаємодіі з дорослими та однолітками дошкільнята набувають у провідній для свого віку діяльності – ігровій.
Реальні стосунки,які виникають у процесі ігрової взаємодіі, - основа організаціі дитячого товариства. Особливість ігрової діяльності полягає у тому,що вона дає більше,порівняно з іншими видами діяльності,можливостей для орієнтування в навколишньому світі,специфічність – у тому,що іі продуктивність визначається активним функціонуванням у гравців пізнавальних процесів(пам’яті,мислення,уваги,уяви).
Саме в грі формуються вміння домовлятися,поступатися, прислухатися, вислуховувати, переконувати, пропонувати, співчувати,а отже, - спілкуватися.
Гра,яка обов’язково супроводжується спілкуванням, - найприродніша рушійна сила у реалізаціі поставленого завдання.
Учити взаємодіяти.
Ефективною інноваційною технологією,яка допоможе дитині подолати наявні труднощі у спілкуванні,щоб вона могла успішно вступити у шкільне,а потім і в доросле життя,є технологія проектування психолого-педагогічноі взаємодіі дітей та дорослих.
Зазначена технологія – це реальна практика особистісно орієнтованоі педагогіки,яка дає можливість скоригувати та розвинути здібності кожної дитини й підвести до найвищого рівня іі особистісні надбання. Головний принцип – діяльнісний підхід до розвитку особистості.
Визначити характеристики технологіі взаємодіі – розвивальне середовище та самостійна діяльність дитини,спрямовувана дорослими. Оскільки провідною діяльністю дитинства є гра,то саме в ній оптимально розвиватимуться всі психічні й психологічні досягнення дитини.
Вихователю потрібно будувати роботу так,щоб дитина вчилася і розвивалася в процесі власноі активноі діяльності,а не просто сприймала інформацію,яку ій повідомляють дорослі.
Плануючи освітньо-виховний процес,вихователь виходить із потреб та інтересів дітей,з урахуванням їхніх знань та вмінь. Майстерність педагога полягає у тому,щоб ідеі були представлені з подачі самих дітей,а сам педагог виступав у ролі порадника,друга,досвідченого товариша.
Щоб мовлення стало засобом спілкування,треба створити умови,які спонукають дитину усвідомлено звертатися до слова,викликають потребу бути зрозумілою спочатку дорослим,а згодом і одноліткам.
Такі умови виникають у процесі самого спілкування і в діяльності,що іі організовують дорослі разом з дитиною. Чим складніша та різноманітніша діяльність,тим необхідніше дитині мовленнєве спілкування. Безмежна віра у своїх вихованців,переконаність у можливостях,талановитості кожної дитини творить диво,бо працює на підвищення позитивноі самооцінки кожної дитини. Так проблема труднощів у спілкуванні буде уникати. Бо все ж легко і цікаво,коли просто граєшся!
Консультіції для батьків: Фізичні вправи та ваше здоров’я.
Фізичні вправи насамперед необхідні для поліпшення здоров’я. Наприклад, загально визнано важливе значення їх у попередженні відхилень у фізичному розвитку та анатомо-фізіологічних порушень опорно-рухового апарату людини, велика роль у виявленні неспецифічних захворювань дихальної системи, порушення обміну речовин, розладів травлення тощо.
Вони сприяють формуванню дитячого організму, попередженню порушень постави та деформації хребта. У численних дослідженнях у нас та за кордоном встановлено, що діти, які займаються спортом, значно менше хворіють на ангіну, легеневі хвороби, ревматизм, інфекції неспецифічні, артрити тощо, ніж діти, які ним не займаються.
Основним методом застосування фізичної культури є ранкова гігієнічна гімнастика. У зв’язку з цим з кожним роком зростає її роль та значення. Комплекси ранкової гімнастики впливають на окремі частини тіла та на весь організм, ому вони включають вправи для рук, ніг, шиї, тулуба: розвивають силу, швидкість, витривалість, гнучкість, координацію рухів.
Гімнастичні вправи для загального розвитку, у тому числі із предметами (палицею, скакалкою, гантелями, м’ячами тощо), є ефективним засобом зміцнення або утримання функції опорно-рухового апарату і поліпшення постави, збільшення рухомості суглобів. Вони сприятливо впливають на нервову систему, тонізують організм, створюють позитивний емоційний фон, попереджують захворювання. На такій профілактиці треба вчитися. Отже, регулярні заняття ранковою гімнастикою, безперечно корисні, але це нелегка справа, до якої слід серйозно поставитися і психологічно підготуватися.
Таким чином, у проблемі «ранкова гігієнічна гімнастика сучасної людини» багато взаємозв’язаних впливових факторів. І їх потрібно враховувати як в організації, так і в методиці проведення такого важливого оздоровчого заходу.
Завдання, які виконуються на заняттях з фізичної виховання:
·навчально-тренувальні та сюжетні;
·тематичні;
·фізкультурно-пізнавальні;
·ігрові;
·оздоровчі.
Так як провідним видом діяльності дітей дошкільного віку є гра, та заняття з фізичного виховання в нашому садочку проводяться з використанням рухливих ігор, на заняттях використовується спортивний інвентар (м'ячі, обручі, дуги, палиці, прапорці, скакалки та ін.) та спортивне обладнання (колода, спортивна драбини ...).
На заняттях діти виконують:
- загально-розвивальні вправи (біг, стрибки...) з поступовим збільшенням навантаження;
- вправи корегуючого спрямування (для профілактики порушення постави та плоскостопості);
- вправи для формування певних фізичних якостей та навиків, для впливу на різні м'язові групи з поступовим розподілом навантажень;
- рухливі ігри.
В теплу пору року заняття з фізкультури проводяться на свіжому повітрі — на спортивному майданчику, а в холодну пору року — в спортивному залі.
Велике значення має рухова активність в ранковий час. Для її забезпечення в нашому садочку щоденно проводиться ранкова гімнастика. За допомогою загально-розвиваючих вправ дітки активізуються та налаштовуються на подальшу роботу. Дуже важливо, щоб виконання вправ ранкової гімнастики увійшло в звичку, тому ми радимо батькам, на власному прикладі, показувати дітям необхідність її виконання.
Поради батькам:
·Щоденно виконуйте разом з дитиною ранкову гімнастику, виходьте на прогулянки;
·Разом з дитиною здійснюйте пішохідні прогулянки та туристичні походи;
·Залучайте дитину до виконання основних рухів — ходьба, біг, стрибки, вправи з м'ячем, лазіння, повзання...
·Грайте з дитиною в рухливі та спортивні ігри;
·Беріть участь разом з дитиною у проведенні спортивних свят, розваг, що організовуються дошкільним закладом;
·Катайтеся разом з дитиною на велосипеді, роликах, грайте у бадмінтон, теніс, футбол, стрибайте на скакалці.
В перші 7 років життя розвиток дитини знаходиться в особливо великої залежності від рухового режиму, фізичне виховання в дошкільному віці набуває першорядного значення. Несвоєчасність і низька ефективність вирішення завдань фізичного виховання в період дитинства призводять до порушення розвитку дитини і негативно впливають на його розумову сферу.
Найбільш загальними специфічними завданнями фізичного виховання дітей дошкільного віку є:
1) охорона і зміцнення здоров'я дітей;
2) всебічний фізичний розвиток та загартовування організму;
3) своєчасне і різнобічний розвиток рухів і виховання рухових якостей.
У фізичному вихованні дошкільнят передбачений весь необхідний комплекс основних засобів фізичного виховання. До них відносяться перш за все фізичні вправи, гігієнічні та природні фактори, раціональне харчування, особиста гігієна, правильний режим.
Форми фізичного виховання дітей дошкільного віку досить різноманітні. Це заняття фізичними вправами, рухливі ігри, ранкова гімнастика, спортивні розваги, прогулянки. Крім того, і на музичних заняттях широко застосовуються фізичні вправи, танці, елементи танців, які також сприяють вирішенню завдань фізичного виховання. У дитячому садку всіх форм фізичного виховання відведене певне місце в режимі дня. Вони пов'язані між собою, доповнюють один одного і проводяться в обов'язковому порядку.
Заняття фізичними вправами.
Навчання рухів на спеціально організованих заняттях - основна форма роботи з фізичного виховання з дітьми дошкільного віку. Саме на спеціальних заняттях діти вчасно оволодівають необхідним об'ємом знань і рухових умінь, які не можуть бути засвоєні в процесі ігор, повсякденного спілкування з дорослими, самостійних спостережень та ін Заняття фізичними вправами є обов'язковими для всіх практично здорових дітей. Вони проводяться цілий рік по два рази на тиждень.
Організатором і керівником педагогічного процесу в дошкільних установах є вихователь. Фізичне виховання дітей першого року життя не виділяється в самостійний розділ. Воно безпосередньо зливається з усім процесом виховання дитини.
Розвиток рухів у ранньому віці багато в чому залежить від своєчасного створення сприятливих для цього умов. Ігри-заняття з дітьми до року проводяться з ініціативи медсестри, як правило, з кожною дитиною окремо, по кілька разів на день в чергуванні з самостійною грою. Займатися одночасно з кількома дітьми (не більш ніж з 5-6) починають після накопичення ними певного рухового досвіду.
У першій молодшій групі (від 2 до 3 років) заняття проводяться по підгрупах з 10-14 дітьми протягом 15 хв. З дітьми четвертого, п'ятого, шостого та сьомого року життя заняття фізичними вправами проводяться з усіма одночасно (фронтально); чисельність групи до 30 чоловік; тривалість заняття від 20 хв.
у другій молодшій групі (четвертий рік життя) до 35 хв. в останній, підготовчій до школи групі (сьомий рік).
Рухливі ігри.
Гра є найважливішою самостійною діяльністю дитини-дошкільника і займає велике місце в його житті. Гра у всіх її різноманітних формах - це одне з головних засобів фізичного і психічного розвитку дитини-дошкільника.
У виховній роботі дитячого садка велика увага приділяється рухливим іграм творчого характеру, однією з форм яких є ігри з різноманітними іграшками. Дія визначається характером іграшки: з обручами треба бігати, стрибати, візки возити, м'ячі кидати. Ці ігри мало регламентовані, прості за своєю структурою, допускають будь-яку кількість учасників і відносно велику самостійність дітей. Наявність широких можливостей діяти згідно зі своїми силами робить такі ігри найбільш доступними і привабливими для дітей. Часто діти самі намічають зміст гри: перестрибувати через скакалку до тих пір, поки не зачепиш ногами, кидати і ловити м'яч, поки не упустити його, іт. д.
Цікавою і досить ефективною для дошкільнят формою рухливих ігор є ігри-завдання, зміст яких складають доступні дітям дії (добігти перший до умовної риси, докотити обруч до кінця доріжки, не впало його, і т. п.).
Не маючи достатнього запасу рухових уявлень, діти у своїх самостійних іграх не відразу виявляють активність та ініціативу. У результаті цього основний задум гри часто буває обмеженим, руху одноманітними. В іграх ж із завданням завдяки контрастності змісту дії дітей набувають цілеспрямований, осмислений характер. Багаторазове повторення рухів в таких іграх сприяє вдосконаленню рухових умінь і розвитку відповідних якостей. Умовно їх можна назвати іграми-вправами.
Більш складною формою рухливих ігор, широко застосовується для вирішення завдань фізичного виховання дошкільників, є сюжетні ігри з правилами. Вони вимагають від дітей вміння діяти в колективі, узгоджувати свої рухи з рухами інших дітей, виконувати встановлені правила.
Ефективність рухливих ігор для вирішення завдань фізичного виховання багато в чому залежить від умов їх проведення - емоційної насиченості, різноманітності рухового змісту, наявності просторого приміщення, майданчики і достатньої кількості необхідних для кожного віку предметів-іграшок.
Ігри організовує вихователь під час занять, а також під час ранкової та вечірньої прогулянок, не менше одного-двох разів на тиждень.
Ранкова гімнастика.
Ранкова гімнастика передбачена в дитячому саду починаючи з першої молодшої групи (третій рік життя). Вона включена в режим дня як обов'язкове гігієнічне захід і проводиться вихователем щоденно, перед сніданком.
Систематичне і кваліфіковане проведення ранкової гімнастики відіграє істотну роль у системі фізичного виховання дітей дошкільного віку, так як робить на них не тільки оздоровчий вплив, але частково виховний та освітній. Діти вперше дізнаються про значення ранкової гімнастики для здоров'я і привчаються змалку до регулярних занять.
Якщо для першої молодшої групи передбачається комплекс з 3-4 вправ ігрового і наслідувального характеру тривалістю до 5 хв., То для підготовчої до школи групи він вже збільшується до 6 вправ тривалістю до 12 хв. Крім вправ для різних груп м'язів широко застосовуються ходьба і легкий біг на початку заняття, різноманітні підскоки - в кінці. Використовуються також вправи з предметами: палицями, обручами, м'ячами іт. д.
Спортивні розваги.
Порівняно недавно в практиці фізичного виховання дітей дошкільного віку почали застосовувати катання на санках, ковзанах, трьох-і двоколісному велосипедах, пересування на лижах, купання (як підготовче до плавання), елементи бадмінтону, настільного тенісу та ін Ці вправи з різних видів спорту умовно названі спортивними розвагами у зв'язку з своєрідністю їх застосування в заняттях з дітьми дошкільного віку: без установки на спортивний результат. Головне в них - розвага, задоволення, відносна свобода дій, відсутність суворої регламентації, наявність яскравих ігрових моментів.
Незважаючи на це, спортивні розваги можуть вважатися хоча і вельми елементарним, але дієвим видом самої початкової спортивної підготовки дітей і бути рекомендовані починаючи вже з другої молодшої групи (четвертий рік життя). Не можна забувати, що спортивні розваги являють собою нові для дітей види рухової діяльності і тому їм необхідно послідовно навчати.
Прогулянки.
Прогулянки займають дуже велике місце в режимі дня дошкільнят. Як правило, щодня їм відводять 1,5 - 2 години на першій і в другій половині дня. Основне призначення прогулянок - тривале перебування на відкритому повітрі, заповнене рухливими іграми та фізичними вправами. Зміст прогулянок тісно пов'язане з основними завданнями фізичного виховання дошкільнят. Головна з них - застосування дітьми рухових умінь у природних умовах, що відрізняються від навчальних. Організовують прогулянки так, щоб діти були весь час в русі, але не занадто перегрівалися.
Діти старше півтора року взимку гуляють два рази щодня. У дуже морозну або вітряну погоду прогулянку заміняють перебуванням на відкритому повітрі, але під дахом (на веранді з відкритими вікнами, у дворі під навісом, в альтанці і т. п.).
Міцного здоров`я Вам та Вашим дітям бажає наш дитячий садочок!
Будьте здорові!
22.11.2022 р.
Консультація для батьків: Поведінка дитини
Поведінка дитини- це стиль спілкування в сім'ї.
Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини, її захист, порада, і навіть проста участь, ніжний дотик, привітний погляд, посмішка, щоб вона не почувала себе самотньою перед прикрощами, тривогами, турботами і щиросердними переживаннями дитинства. Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними.
Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк?
Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задиркуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудитися і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної.
Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її поштовхи, мотиви вчинків, потреби і будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо.
Адже звичайно діти спокійно сприймають зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, - різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон. Діти дуже люблять розмовляти. їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важливо ставити запитання й одержувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються односкладовими репліками.
Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозуміння, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти семи-десятирічного віку поперемінно спілкуються із дорослими різко протилежного стилю поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку дітей, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки!
Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успіхи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні.
Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, говоріть, що він пога но вчинив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне.
Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними.
У семиліток є одна особливість, яка досить швидко зникає: велика залежність від думки дорослого, ніби забезпечена заздалегідь готовність погодитися в усьому зі старшим, і в той же час велика відкритість, прагнення поділитися з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тому, хто упустить цей етап розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко.
У пору дорослішання своєї дитини мама, вражена грубістю і неуважністю доньки, навряд чи пригадає, як, утомлена після роботи, вона ухилялася від спроб першокласниці розповісти їй про свої турботи або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте небажання сина поговорити з тим часом, коли, заглиблений у газету або телепередачу, він не міг відірватися від них, щоб вислухати майже незрозумілу, дуже емоційну розповідь сина про якийсь фільм.
Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти, покликавши із собою однокласників сина або доньки і захопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кілограми апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу.
Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини в школі, основа її успіхів у навчанні - це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї.
ВИХОВУЙТЕ САМОСТІЙНІСТЬ
Усі батьки прагнуть виховати свою дитину самостійною, мріють, щоб вона з малечку допомагала їм. Та не завжди вдається привчити дитя до самообслуговування , до посильної праці, оскільки батькам часто не вистачає терпіння навчити, зачекати , поки закріпляться навички та уміння. А потім дорослі дивуються , що дитина не самостійна , не вміє нічого робити , не допомагає.
Отже , ці важливі для подальшого життя якості потрібно формувати з раннього дитинства. Нас примушує щось робити свідомий намір , мета , наша воля. Тому працювати треба над формуванням не лише умінь , а і свідомого бажання досягти свого , допомагати , робити приємність іншим. Найбільш дієвим механізмом створення таких поведінкових реакцій у дитинстві є імітація.
Воля теж починає формуватися з перших хвилин життя , коли малюк має зробити певні зусилля , щоб отримати бажане , наприклад , дотягтись до материнських грудей. Тому не варто " бігти попереду паровоза ", догоджаючи маленькій дитині . З перших днів вона має проявляти наполегливість і волю. Дайте їй змогу дотягнутися до іграшки , подолати перепону , привернути увагу дорослого - це тренування на витривалість , на характер. Готовність долати труднощі створює умови не стільки для переживань , скільки для поступового прямування до мети.
Часто батьки не дають розвиватися далі цій волі , адже дорослим легше швидко одягнути дитину , ніж чикати , поки вона сама пів години одягатиметься . Тому батьки через брак часу чи терпіння втрачають найсприятливіший період для формування навичок самостійності , який у психології називають "кризою трьох років ", або кризою "я сам".Вони не заохочують природне бажання робити все самостійно. Більш активні діти відстоюють цю свою установку, потрапляючи в розряд"непослухів" , а більш пасивні( "зручні» для батьків) повністю підкоряються їх волі , щоб і дорослими не піднятися до відповідальності за своє життя та за свої досягнення в ньому.
Якщо маленька дитина хоче допомогти , треба дозволити їй , наприклад , помити посуд чи зібрати сміття , витерти за собою розлите молоко. Навіть якщо вона щось розіб’ є чи буде робити повільно , треба заохочувати спроби. Тоді поволі такі дії , така модель поведінки входить у звичку. Але якщо відмовити дитині у її прагненні до самостійності , то втрачається головне - дорогоцінний час.
Згодом однаково доведеться ставити дитину перед фактом , що вона має виконувати якусь домашню роботу , допомагати батькам. Навіть якщо в дитини тепер немає бажання це робити , її слід терпляче привчати , наприклад розповідаючи історії про те , як це вміння виручило вас свого часу.
У психологів , звісно , є уявлення про те , що повинна вміти дитина в тому чи іншому віці , які навички повинна опанувати. Приміром , з трирічного віку вона має сама одягатися , у 7 років - уміти самостійно розігріти їжу та самостійно пообідати , самостійно скласти портфель , розпоряджатися кишеньковими грошима тощо.
Спонукати до самостійності можна різними способами , зокрема ввести дитину в колектив. Наприклад , відпровадити в похід чи в якесь інше середовище , де вона буде змушена самостійно себе обслуговувати. Тим часом , батьки ніби і не примушують щось робити , але дитина під тиском середовища і обставин змушена вчитися життєвим навичкам. Самі вони не з'являться і не розвинуться-батьки для цього мають активно організувати простір дитини , регулярно займатися її вихованням. Адже воля дитини формується під впливом дорослого. Тому правильно буде витрачати більше часу , але почистити картоплю чи помити чашки разом з дитиною , а не робити це замість неї.
Нині дедалі складніше сформувати навички наполегливості , працьовитості та самостійності , бо людина , захищена цивілізацією , усе менше наражає себе та своїх дітей на непохитні вимоги природи на зразок "не побігаєш - не пообідаєш". Та батьки мають усвідомити , що функціональні навички дитини - це крок до її впевненості в собі.
Що раніше дитина опанує корисні навички, то краще самовизначиться та відчує себе самостійною.
Вдома і в садку за розпорядком я живу
Консультація для батьків
Правильно організований режим дня – неодмінна умова нормального фізичного розвитку дитини, зміцнення її здоров’я, підтримання високого рівня фізичної і розумової працездатності. Установлений режимом певний ритм життя сприяє нормальному перебігу всіх фізіологічних процесів в організмі. Потреби дитини у сні, харчуванні, чистоті, зміні видів діяльності, прогулянках на повітрі зумовлюють відповідний режим дня, що має важливе значення для збереження і зміцнення її здоров’я, повноцінного розвитку. Ніщо так не організовує дітей, як правильний розпорядок дня. Якщо з раннього віку привчати їх до режиму, вони швидко до нього звикнуть і дотримуватимуться його. Під розпорядком дня розуміємо раціональний розподіл часу протягом доби на сон та неспання.
Для комфортного перебування дитини в умовах дошкільного закладу батькам слід максимально наблизити розпорядок дня вдома до розпорядку дня у дошкільному закладі. Також, дуже важливо дотримуватись режиму дня під час карантину, щоб не створювати стресових ситуацій для організму дитини.
Правильний розпорядок дня дає змогу:
– дисциплінувати (сприяє дотриманню у порядку місця для гри, навчання тощо);
– зміцнювати здоров’я;
– формувати культурно-гігієнічні навички;
– формувати навички здорового способу життя.
При формуванні розпорядку дня вдома, батькам важливо звернути увагу на такі аспекти:
– вікові особливості дитини;
– виділяти достатньо часу на сон;
– призвичаювати дитину до розпорядку дня ПОСТУПОВО;
– дотримання запланованого розкладу має бути постійним і системним, бажано не порушувати складений розклад;
– до правильного розпорядку дня слід обов’язково включити дотримання санітарно-гігієнічного режиму;
– необхідно достатньо часу проводити з дитиною на свіжому повітрі, створювати умови, що спонукають її до різноманітної рухової активності: допомагати дитині підніматися східцями на гірку та сходити з неї, переступати через перешкоди, возити візочки, іграшкові автомобілі тощо.
Режим харчування вдома
Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.
Батькам слід привчати дитину:
– перед прийомом їжі обов’язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;
– під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу;
– відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); –
– самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки, не обливатись;
– після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.
Важливо пам’ятати: коли дитина почне харчуватись у дитячому садку, необхідно буде відкоригувати режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.
Необхідні культурно-гігієнічні навички
Призвичаювання дитини до розпорядку дня вдома (а потім і в дитячому садку) потребує паралельного формування у неї культурно-гігієнічних навичок. Слід привчати дитину самостійно надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та охайно складати одяг. Необхідно подбати і про вміння малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним. Дитина має вміти користуватись носовичком; проситися на горщик, знати, де він знаходиться та сідати на нього.
Аби дитині було комфортно, обговорюйте з дитиною правила розпорядку, пояснюйте їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати в дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:
– привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п’ють, ложкою їдять тощо);
– виховувати слухняність, пошану до дорослих;
– заохочувати висловлювати прохання;
– навчати словам ввічливості, привітанням.
Санітарно-гігієнічний режим вдома
У дитячому садку на дитину чекають умови, що відповідають санітарним нормам. Задля збереження здоров’я дитини батькам варто подбати, щоб і вдома члени родини неухильно дотримувалися санітарно-гігієнічного режиму.
Приміщення, в яких перебуває дитина (зокрема те, в якому вона спить), потрібно щодня добре провітрювати. Слід також регулярно проводити вологе прибирання, витирати пил, а іграшки чистити або мити з милом, якщо це можливо. Одяг дитини має відповідати її віку та погодним умовам.
Важливо, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням потрібно обдавати окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.
У разі складної епідеміологічної ситуації в місті, районі, батькам слід обов’язково дотримуватися санітарно-епідеміологічних вимог.
Психологічний клімат у родині
Легкість звикання до нового розпорядку дня багато у чому залежить від психологічного клімату вдома, м’якості і тактовності батьків, їхніх наполегливості та вміння заохотити дитину вийти за межі звичного, виконувати щось нове.
Щоб забезпечити емоційно сприятливе перебування дитини у родині, слід:
– розмовляти спокійним тоном та не підвищувати голос на дитину;
– не конфліктувати у присутності дитини;
– спілкуватися з дитиною якомога більше;
– сприяти спілкуванню дитини з однолітками;
– стимулювати пізнавальну активність дитини;
– дотримуватися правил поведінки, культури взаємин та заохочувати до цього дитину.
Орієнтований розпорядок дня дитини вдома
Час | Пункти розпорядку | Поради |
7:30 – 8:00 | Підйом, ранковий туалет, ранкова гімнастика разом з батьками | Учіть дитину дотримуватись особистої гігієни, вмиватися, чистити зуби, мити руки з милом, користуватися індивідуальним рушником. Привчайте до виконання простих вправ на різні групи м’язів. Наприклад, включайте до ранкової гімнастики легкий біг та стрибки — це сприяє розгальмуванню нервової системи після сну, формуванню правильної постави, викликає позитивні емоції тощо |
8:00 – 9:00 | Ігри, підготовка до сніданку | У ранковий час грайте з дитиною в ігри малої та середньої рухливості |
9:00 – 9:30 | Сніданок | Навчайте дитину самостійно сідати на стілець та вставати з нього, підсовувати стілець до столу; їсти охайно, не обливаючись; після їжі користуватися серветкою |
9:30 – 10:00 | Читання, ігри, слухання музики, малювання тощо | Читайте вірші, казки, оповідання, пропонуйте дитині розглядати ілюстрації та обговорювати їх, відповідати на запитання, співпереживати героям творів тощо. Удавайтеся до дидактичних ігор (пірамідки, втулки, шнурівки, будівельний матеріал тощо), учіть дитину класифікувати, серіювати, узагальнювати предмети за певними ознаками, складати з частин ціле тощо. Привчайте слухати пісні, розуміти зміст, знати назву пісні, співати спільно з вами тощо. Учіть дитину малювати предмети та явища навколишньої дійсності, використовуючи фарби, олівці, фломастери; розрізняти і називати кольори тощо. Чергуйте різні види діяльності |
10:00 – 12:00 | Підготовка до прогулянки, прогулянка | Учіть дитину самостійно одягатися. Надягати колготи, штани, шапку, взуватися, знімати та складати одяг у відповідному місці. Під час прогулянки грайте з дитиною в ігри різної рухливості (великої, середньої, малої), спостерігайте разом за природою, заохочуйте дитину до самостійної рухової діяльності |
12:00 – 13:00 | Підготовка до обіду, обід | Вводьте до раціону дитини тверду їжу, вчіть їсти шматочки хліба і заїдати їх рідкою їжею (суп, борщ тощо), самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки |
13:00 – 15:00 | Підготовка до сну, сон | Розкажіть дитині казку або заспівайте колискову, що заспокійливо впливає на дитину та сприяє розслабленню нервової системи і спокійному сну |
15:00 – 15:30 | Підйом, оздоровчі процедури | Проведіть для дитини комплекс гімнастичних вправ на різні групи м’язів та вправи для формування стопи і постави, для загального зміцнення |
15:30 – 16:00 | Полуденок | Привчайте дитину до самообслуговування |
16:00 – 17:00 | Ігри, самостійні заняття | Грайте з дитиною у настільно-друковані дидактичні ігри — кубики, пазли тощо. Учіть складати картинки, послідовно відтворюючи події на них, поєднувати зображення за певними ознаками предметів тощо |
17:00 – 19:00 | Підготовка до прогулянки, прогулянка | Привчайте дитину до самостійності, розповідайте їй про здоровий спосіб життя. Обирайте ігри малої та середньої рухливості, надавайте дитині можливість самостійно гратися з іншими дітьми, спостерігати за навколишнім світом |
19:00 – 19:30 | Повернення з прогулянки, вечеря | Нагадуйте дитині про важливість гігієнічних процедур та правил поведінки за столом |
19:30 – 20:20 | Спокійні ігри з рідними, читання казок, перегляд дитячого мультфільму, бесіди | Увечері перевагу надавайте спокійним іграм, перегляду дитячого мультфільму, читанню казок перед сном, спокійним бесідам з метою підтримання емоційного контакту з дитиною, дружніх взаємин тощо |
20:20 – 7:30 | Гігієнічні процедури, укладання в ліжко, Вечірня казка, колискова, нічний сон | Привчайте дитину до особистої гігієни та гігієнічних процедур перед сном. Співайте колискову, щоб прискорити засинання дитини. |
З одного боку, сучасні технології допомагають дітям розвивати увагу, дрібну моторику, сприяють їх інтелектуальному розвитку. З іншого – вони нерідко забирають багато часу, якого, в результаті, не вистачає на активні заняття і розваги. Давайте розберемося, наскільки корисні, і чим шкідливі гаджети для дитини. Що кажуть лікарі? Говорячи про шкоду і користь, фахівці відзначають, що гаджети дійсно можуть нашкодити і фізичному, і психологічному здоров’ю дитини, якщо ними зловживати. Однак їх правильне і дозоване за часом використання здатне принести відчутну користь. Спробуємо розглянути всі аргументи «за» і «проти», але спочатку звернемося до рекомендацій лікарів. Вони вважають, що «золота середина» – це перебування дитини у монітора (комп’ютера, планшета або смартфона) з такою тривалістю:
Якщо складається так, що заняття передбачає більш тривале перебування перед монітором, необхідно робити хоча б 10-хвилинні перерви. Ці цифри можуть здатися досить суворими. Але, на думку фахівців, навіть доросла людина не повинна працювати за комп’ютером безперервно більше години. Аргументи «за» Гаджети– частина технічного прогресу. Комп’ютерні та інтернет-технології – така ж частина сучасної людини, як холодильник, метро, літак та інше. Їхнє призначення – допомагати працювати і відпочивати з комфортом. Чим раніше дитина навчиться користуватися цими благами цивілізації з користю для себе – тим краще. Отже нехай опановує новими навичками. Заповнюємо паузу з користю. Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно ламати голову, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто увімкнути малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим. Гаджети– розвиваючий інструмент. Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дитини. Також і гаджети. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор, які розширюють кругозір дитини і допомагають їй освоїти різні навички. На роль однієї з таких ігор підійде і найпростіший графічний редактор. Помічник у навчанні. Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звичайна паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад. Досить завантажити цікаву книгу з інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор. Завдяки гаджетам ми можемо віртуально відвідати музей, іншу країну, опинитися в іншому часі або у космосі, змоделювати ситуації, які діти не мають можливості побачити в повсякденному житті. Комп’ютерні розвивальні ігри чудово мотивують дітей до вивчення нового, наприклад іноземної мови. Аргументи «проти» Проблеми зі здоров’ям. Технічний процес звільнив людей від багатьох фізичних навантажень. Актуальною проблемою людства стали гіподинамія та її наслідки для здоров’я (надмірна вага, серцево-судинні захворювання, слабкість м’язової системи). Недолік руху особливо небезпечний для зростаючого дитячого організму. Від тривалого сидіння на одному місці ( а саме цим загрожує захоплення гаджетами) порушується циркуляція крові в ногах, внутрішніх органах, включаючи головний мозок. Це погано позначається на розумових процесах, пам’яті, концентрації уваги. Якщо дитина віддає перевагу комп’ютерним іграм, а не рухливим, його м’язова система стає слабкою, порушується постава ( що веде до порушення функцій внутрішніх органів і систем), з’являються зайві кілограми. Крім того, дитячі очі відчувають колосальне навантаження, рано виникають проблеми із зором. Емоційна залежність. Якщо дитина проводить дуже багато вільного часу за комп’ютером, планшетом або смартфоном, у неї формується залежність від них. Поступово інші розваги стають нецікаві. А втративши улюбленого електронного пристроя, дитина починає нервувати і вередувати. Тривале споглядання екрана (впродовж 1 години для старших дошкільнят) призводить до перезбудження нервової системи, розвитку агресивності та інших розладів. Замінюють реальне спілкування. Проведення часу з гаджетом і віртуальне спілкування можуть заважати освоювати навички комунікації, встановленню повноцінних соціальних зв’язків. Замість того, щоб заводити реальних друзів і спілкуватися з ними вживу, деякі діти занадто серйозно сприймають героїв комп’ютерних ігор. Батькам варто стривожитися, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей він поводиться скуто. До того ж для повноцінного інтелектуального розвитку необхідна постійна сенсорна інтеграція з довкіллям, яку дорослі часто замінюють екранними засобами. Задоволення потреби в пізнанні, що виражається у зливі запитань, теж перекладають на комп’ютер і навіть замінюють мультфільмами вечірні задушевні бесіди, такі потрібні для встановлення психологічного контакту з малюком і відносин співробітництва. Слід узяти до уваги і те, що нереальні події на екрані спотворюють уявлення дитини про справжній світ, порушують формування навичок безпечної взаємодії з об’єктами (наприклад, малюк, який вивчав світ за планшетом, не здатний ухилитися від м’яча, адже на екрані м’яч, що летів прямо в нього, ніколи не вдарить). Перегляд навіть найдобрішого фільму дасть малюку користь лише тоді, коли поруч із ним буде мудрий дорослий, який пояснить, що відбувається і чому, обговорить з дитиною мотиви вчинків персонажів, їх наслідки, підведе до розуміння висновків. Віртуальний світ дуже привабливий, яскравий, динамічний. Протиставити йому можна лише красу, романтику, рух і дивовижні відкриття реального світу. Якщо батьки захоплені цікавими справами, люблять природу, спорт, музику, рукоділля, активний відпочинок, беруть дитину з собою в походи, разом майструють і променять радістю від цього, то їхні сини і доні розставлять пріоритети правильно, і екран ніколи не заполонить їх. Насправді, побічного ефекту від використання гаджетів уникнути нескладно. Батькам потрібно контролювати кількість часу, який діти витрачають на електронні ігри та перегляд мультфільмів. У дитини не буде залежності від них, якщо у неї є альтернативні інтереси ( гуртки, прогулянки, спорт). А ще не забувайте, що до певного віку головним прикладом для дитини є її батьки. Якщо мама з татом весь вільний час проводять в соціальних мережах, то не варто дивуватися, що гаджети асоціюються у дитини з чимось надзвичайно важливим і захоплюючим. Сучасна дитина значно відрізняється від своїх однолітків ХХ століття темпом розвитку, словниковим запасом, здібностями, проте це зовсім не говорить про те, що вона стала гіршою або кращою, вона просто стала іншою, і їй дуже потрібні любов і тепло дорослих. |
Правила, які допоможуть зменшити шкоду гаджетів
Існує декілька простих правил, яких слід дотримуватися батькам і дітям, щоб зменшити як психологічну, так і фізичну шкоду гаджетів для дитини:
✓ За допомогою функції батьківського контролю. З її допомогою можна обмежити час використання гаджета або заблокувати доступ до певних сайтів і додатків. У цьому випадку функція заборони переноситься з батьків на гаджет, конфлікт не виникає.
✓ Дотримуйтесь балансу з реальними заняттями. Не забувайте про творчість, читання книг, рухливі ігри, прогулянки.
✓ Не замінюйте реальні гри їх віртуальними сурогатами. Гра на планшеті в шахи – не те ж саме, що шахова партія з другом, мамою чи батьком.
✓ Вивчіть самі і покажіть дитині корисні додатки. Нехай дитина дізнається, як вести записи, обробляти аудіо, відео і фотографії, читати електронні книги тощо. Почніть з тих додатків, які стосуються реальних інтересів дитини.
✓ Лікарі рекомендують робити гімнастику для очей. Вона не тільки корисна, але і може бути дуже цікава для дитини. Ось деякі вправи:
- Інтенсивно порухайте очима по горизонталі (направо – наліво) і по вертикалі (вгору – вниз).
- Плавно описуйте поглядом фігури: горизонтальну вісімку, вертикальну вісімку, літери.
- Зробіть кругові рухи відкритими очима. Спочатку рухайтеся за годинниковою стрілкою, потім – проти.
- Сильно зажмурте очі, а потім розслабте м’язи. Повторіть декілька разів.
- Не менше ста разів легко і швидко поморгайте очима.
- Підійдіть до вікна, уважно подивіться на близько розташований предмет, наприклад, на віконну раму, а потім вдалину, наприклад, на дерево.
- На вдиху подивіться у правий верхній кут (приблизно 45° відвертикалі) і, не затримуючись, поверніть очі в початкове положення. На наступному вдиху подивіться в нижній лівий кут і на виході поверніть очі в початкове положення. Повторіть вправу, подивившись спочатку в лівий верхній кут, потім – в правий нижній.
- Глибоко вдихаючи, подивіться на кінчик носа. Зробіть затримку дихання на декілька секунд і, видихаючи, поверніть очі в початкове положення.
Поради батькам майбутніх першокласників
1. Радійте Вашій дитині!
2. Розмовляйте з дитиною спокійним голосом. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже вона вчиться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина буде говорити так, як Ви. Малюк успішніше засвоює мову тоді, коли дорослі слухають його, спілкуються, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
3. Щодня читайте дитині. Розучуйте скоромовки, чистомовки.
4. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного спілкування поза сім'єю. Від рівня раннього мовленнєвого розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.
5. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
6. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси. Поважайте її неповторність.
7. Розвивайте основні лінії дошкільного дитинства — вміння слухати, бачити, відчувати.
8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м'язів руки, аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно вчити малюка вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення. Навчіть дитину зав’язувати та розв’язувати вузлики.
9. Забезпечуйте можливості та умови для повноцінної гри. Гра — це провідна діяльність дошкільника. «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання у школі».
10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб вона механічно лічила до 100 і більше. Нехай рахує до 10-20, але особливо важливо розуміти і знати, з яких чисел складається 5 , а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного мислення, розуміння основ математики, а не механічного запам’ятовування.
11. Працюйте над розвитком пам'яті малюка, його уваги, мислення. Для цього пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях.
12. Запровадьте в сім'ї єдиний режим і дотримуйтеся його виконання (обов'язково всі члени родини).
13. Дитина повинна мати певне доручення і відповідати за його виконання.
14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку малюка є спільність вимог до нього з боку всіх членів родини.
Рекомендації психолога для батьків першокласників
Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища.
Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.
Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння навчальними навичками. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
Підтримаєте дитину в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна його похвалити.
Пам'ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.
Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, його навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
Зі вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина більш авторитетна, ніж ви. Це – вчитель. Поважайте думку дитини про свого педагога.
Пам'ятка батькам першокласника
1. Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.
2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.
3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам'ятайте, що похвала та емоційна підтримка ("Молодець!", "Ти так добре впорався!") здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.
7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з'явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.
9. Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять.
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА
• Починайте "забувати" про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов'язків. Зробіть це м'яко: "який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд".
• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
• Не лайте, а тим більше - не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: "Спасибі, ми обов'язково поговоримо на цю тему".
• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення - запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) - нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого - основа для взаєморозуміння.
• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: "Вийде обов'язково, тільки потрібно ще раз спробувати". Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
• Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.
Повага до дитини зараз - фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.
АБЕТКА
ПОРАД БАТЬКАМ
А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.
Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.
В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.
Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї
формі.
Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою
дитиною.
Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати
якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на
все свій час.
Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться,
читає, у що грається дитина на комп'ютері.
Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп'ютером
чи плеєром.
З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина,
зважайте на її вік, інтереси тощо.
І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми
надворі.
К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її
забаганкам.
Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.
М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та
Інтернет.
Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто
перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.
О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.
П — поважайте думки дитини.
Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті,
коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.
С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.
Т — творчий потенціал дитини розвивайте.
У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в
родині.
Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє
лише веселими барвами.
X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.
Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості,
дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають,
тощо.
Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але
не виконуйте її за дитину.
Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.
Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.
Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.
Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною,
люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю, дотримуйтеся самі цих
порад.
08.06.2022
Немає коментарів:
Дописати коментар